Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства
Державне підприємство
«Вигодське лісове господарство»
 


КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ








СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ
НОВИНИ

НОВИНИ


Ліс - це як би храм, який очищає душу і наводить на високі думки

(Свічівське лісництво)

 «Свобода тільки в горах! Дихання домовин не досягає там найчистішого повітря;

 світ всюди блищить досконалістю, де немає людини з її негараздами і бідами».

Гумбольд 

    

Літній день помалу згасає, і в засипаючому лісі запанує гучна тиша. Вершини ялиць і смерек ще червоніються ніжним відблиском догораючої зорі, проте низ лісу вже поступово починає темніти. Аромат смолистих гілок, гострий і сухий, дедалі поволі слабшає.  Нечутно і швидко опускається на ліс ніч. Із заходом сонця примовкли птиці. Вже зовсім стемніло. Око, яке звикло до поступового переходу від світла до темряви,починає розрізняти навколо неясні силуети дерев - бука, ялиці, ялини. Ні звуку, ні шереху не роздаються в лісі, а в повітрі відчувається дивовижний трав'яний запах, що пливе з лісових галявин і болота «Лисак».

Стомлене літнє сонце йшло на спочинок за  вершину гори Менчул Бескидського лісництва. Нарешті на заході пропадає вузенька смужка світла. Над шумливою поверхнею гірської річки Свіча лягає туман і огортає неглибокий звір, кам’янистий берег, невисокі прибережні кущі ліщини і вільхи. Згущується туман, і на землю опускається нічна вогкість.  На небі спалахують перші зірочки. Замовкає лісове птаство. В останній раз крикнула, якась запізніла нічна птаха. Сонна тиша не порушується навіть шурхотом листя і тихим шумом хвойних гілок. Тільки іноді побачиш в темряві, як пронесеться з тихим свистом сова, або шуліка. Важкі від роси квіти скулилися і приклонились до землі. Склала свої пелюсточки тендітна гірська арніка. Непроглядна темрява розстеляється по лісах  лісництва. Від землі поширюється різкий аромат квітучих рослин. Вночі їх запах завжди сильніший, ніж зазвичай. Все в природі охоплено літнім, коротким сном, як кажуть англійці, nap. Яка прекрасна лісова ніч в літню пору! Нічна бездонність неба переповнена різнокольоровими, мигаючими зірками, що висять в ньому, і серед них сіріє прозорий, нескінчений і теж переповнений зірками Чумацький Шлях, який двома нерівними димками схиляється до південно-західного краю неба.

Усюди: і направо, і наліво від ґрунтової лісової дороги, яка веде з Правича до Бескидського лісництва –простягається переплутаний чагарник з ліщинником і вільхою, вперемішку з вербовими заростями, а навколо нього, чіпляючись за смерекові і ялицеві гілки, вагаючись і витягаючись, бродять розірвані клапті нічного туману, неясні і білі.

Ніч була темна. Місяць хоча і зійшов, однак його приховували густі хмари, що насувались з північно-західного боку гори Великий Горгулят. Досконала тиша панувала в повітрі. Ні найменший подих вітру не розбурхував швидкоплинної річки Свіча, яка  гуркочучи  камінням котила свої води в далекий звідси Дністер. Подекуди чути було легкий плескіт у крутого кам’яного берега від якого відокремився і впав у воду невеличкий камінь. Іноді сіра чапля або чорний бузьок пролітає над водами ріки Свіча, в напрямку болота Лисак і було чути тихий, але різкий свист їх  махаючих крил. Знову все тихо.

     Раптом лунає глухий, протяжний рев і довго не проходить, луною розноситься по горам, і відбиваючись від них, летить зворами, і далі, як ніби застигаючи в мовчазній лісовій ночі. Це карпатський олень бродить далеко-далеко десь біля урочища «Правич» і кличе свою кохану - лань. Серце тріпоче від цього звуку у мисливця, і перед його очима  ясно малюється гордий рогаль, який тихо пробирається по лісових галявинах.

Наступив ранок. Золотисті промені сонця ніжно огорнули і освітили золотавим кольором високі вершини Поганця, Укерні і яйцевидну маківку Яйка Ілемського. Ранковий туман поволі підіймався із глибоких зворів і гірських ущелин. Сонце ще повністю не зійшло над смереково-ялицевими лісами, порослими на скелястих висях гір. Легкі сутінки ранку ще лежали на їхніх скелястих грудях, подекуди покритих на самих вершинах кам’янистими розсипами, а нижче греготів, щільно зарослими густим жерепом. Священна тиша ще панувала в повітрі і вливала в душу якесь незбагненне благоговіння. Жоден листок на деревах не колихався. Рослини непомітно розкривали свої чашечки: вони нещодавно напилися ранкової роси, і її життєдайна волога була збережена в глибині їхніх стебел і листочків. Блакитні дзвіночки, дикі гвоздички і лісові орхідеї тихо схилялися на ту сторону, звідки мало очікуватися поява перших променів сонця. Любка дволиста блищала найдрібнішими часточками роси, і розливало навколо себе тонкий і духмяний аромат. Все нібито чогось чекало! Маленькі лісові бджілки розмістилися по жовтих квітах звіробою, рожевій центурії і деревію: вони старанно висмоктували невидимий квітковий нектар. Великий чорно-зелений жук сидів на кущику шипшини і бринів від задоволення, гріючись в ще невидимих променях сонця. Нарешті перші промені сонця здалися. І все ожило. Лісове птаство злетіло високе над зворами і галявинами, і голоси їх склали різноманітну дзвінкоголосу музику в просторі ранкового повітря. Дикі бджоли, оси і шершні взялися за свої повсякденні труди, голосним дзижчанням і розпрямивши крильця, швидко мчали від своїх гнізд у дуплах дерев до різнобарвних лісових квітів. Тільки один жук нікуди не поспішав на своєму насидженому місці, злегка ворушачи гачкуватими ніжками. Він, здавалося не наважувався, куди обрати шлях зі свого спокійного місця на кущику шипшини, в очікуванні полуденної спеки. Різнокольорові метелики описували кола над квітами, намагаючись вибрати з них найкращий і найпахучіший. Вони по непостійності свого характеру, торкалися лишень маківки квіточки, і в ту ж мить залишали її, як ніби нашіптували квітам свою миготливу радість, і манили їх покружляти з собою в різних місцях лісництва. Квіти трохи колихалися від дотику до них чепуристих легких літунів, і ця гра між ними не зупинялася, ніби то  вони розуміли один одного і вели розмови без слів і звуків.

Відпочилі за цілу ніч робочі коні лежали спокійно в саду лісництва, пережовуючи соковиту траву, пофиркуючи, відганяючи надокучливих ґедзів і остогидлих за ніч комарів, що залітали в сад із болота Лисак, яке знаходиться недалеко від контори лісництва. Вони задоволено сопіли від ситості, напасши за цілу ніч соковитих лісових трав і від духмяного запаху, який піднімався від спочилої землі.

  Висока, струнка і нерухома фігура Віктора Юрійовича Катамана, помічника лісничого Свічівського лісництва, неясно вимальовується на тлі контори лісництва в ранковій туманній тиші. Віктору Юрійовичу 47 років з них 21 рік він пропрацював в лісі - безперервно з 1996 року. Закінчивши Львівський лісотехнічний інститут і з тих пір доглядає за лісом. Як розповідає Віктор Юрійович, що нічого дивного в тому немає, що він вибрав цю професію. Адже всі ми люди різні, і кожен знаходить для себе найбільш близький йому по душі рід діяльності. Більш того, людський мозок влаштований так, що запам'ятовується на все життя саме те, що було цікаво в дитинстві, а йому запам'ятався ліс, і життя пішло в цьому руслі. І слава Богу. Батьки мої спокійно до цього поставилися. А моєму синові навіть подобається, що я лісник. Син каже: «Ми будемо працювати на нелюбимих роботах, щоб купувати непотрібні нам речі. Але є такі, які відразу вгадують, що їм треба, навіть якщо у них не дуже престижна з точки зору більшості професія. Проте вони щасливі». І я щасливий. В лісі потрібно перебувати постійно, доглядати за деревами, птахами, звірами і охороняти їх. Звичайно, я буваю в своєму домі у Вигоді разом з дружиною і сином, але більшу частину робочого часу я проводжу тут. У лісі мені подобається більше, ніж в міських умовах. Тут немає шуму, набагато чистіше повітря. А до побутових умов я абсолютно невибагливий. Люблю багато ходити, адже людині для життя і доброго здоров'я потрібно проходити не менше десяти кілометрів в день. Міські жителі цієї норми катастрофічно не добирають. Тому, навіть при всій побутової невлаштованості, тут, в лісі, для організму людини умови кращі міських. Тут більш правильне життя.

- Ліс – дуже складна і самодостатня система, і в різні періоди року у цієї системи  різні потреби. Активна фаза догляду за лісом доводиться на осінь і зиму. Крім того, по нових правилах не можна турбувати птахів в період гніздування, вони можуть покинути гнізда від різного роду шуму, чи то гуркоту трактора або дзижчання бензопили, навіть людські голоси турбують лісових мешканців в цей важливий для них період.

- Хочу сказати, що  в лісі нічого зайвого немає, - продовжує далі розмову лісничий Свічівського лісництва Циган Василь Васильович.  І навіть загиблі дерева для лісу - не зайві. Близько 90% лісової фауни живуть на мертвій деревині. Адже ліс складається не тільки з дерев і великих тварин. Тут живуть різні гриби, лишайники і бактерії. Це єдиний комплекс, в якому все дуже тісно взаємопов'язане. Також тепер існують «місяці тиші» - весняні та ранньолітні, коли у тварин йде виводковий процес, коли цвіте основна маса рослин. У цей період ми намагаємося не вести ніяких лісогосподарських робіт, щоб не шкодити, і не турбувати тварин та птахів. Втім, ліс - це поновлюваний ресурс, і нерозумно їм не користуватися. Це все одно що посадити картоплю, а потім оголосити її пам'яткою природи, або заповідним об’єктом, а потім дивитися, як вона згниває.

- Кожен період в лісі хороший по-своєму: я, звичайно, більше люблю осінь і початок зими, але будь-який час - дорогоцінний.

- Рання весна - період цвітіння первоцвітів. У нас їх багато збереглося, в тому числі і тих, які занесені до Червоної книги. Як правило, ці квіти показуються на дуже короткий час. Вони відцвітають, поки ще не розпустилися листя на деревах, набирають поживні речовини на рік вперед, а потім їх наземні частини відмирають. Згодом настає період пізньовесняних квітів: конвалія, жовтець. Цей період змінюється на ранньолітній. Тобто кожні два тижні ви приходите в ліс і бачите абсолютно іншу картину.

- У кожній ділянці природи і в будь-який час є своє зачарування. Період гніздування птахів: вони співають, суцільний щебет лине з усіх боків. Осінній ліс, це коли листя облітають і все набуває невиразної глибини, коли стає видно архітектоніка стовбурів. Влітку - суцільний, непроникний для очей зелений екран. А восени оголюються дерева, ліс стає прозорим, і видно далеко-далеко.

- Якщо говорити про майбутнє лісу, то все залежить від людини. Зараз багато людей мають особистий транспорт. Навесні і влітку велика частина цих людей їде в ліс. Тобто до тисячі чоловік одночасно в грибарський або ягідний періоди. Це для лісу нестерпне навантаження. Якщо людина навчиться милостиво ставитися до природи і щадити ліс, у нього буде майбутнє і перспективи. Насправді ліс - це самостійна цінність. Він існував тисячі років до нас і має право залишатися жити і після нас.

 

Карпатські праліси - фундамент лісистості нашого регіону

  Днями Верховна Рада України підтримала в другому читанні законопроект №4480 про захист карпатських пралісів. Чому це так важливо? Спробуємо пояснити на невеличкому прикладі - заплави рівнинної річки. Але для цього сформулюємо і уяснимо для себе, деякі базові поняття такі як: сукцесія, клімаксна екосистема,фітоценоз та інші.    

Кожна сукцесія (від латинського successio — спадкоємність, спадкоємство, послідовна зміна одних фітоценозів*, біоценозів**, біогеоценозів*** іншими на певній ділянці природного середовища) завершується періодом стабільності, який прийнято називати клімаксом (від грецького клімакс - найвища точка, кульмінація). Цей стан динамічної рівноваги екосистеми настільки стійкий, що вважається: в такому положенні будь-яка спільнота організмів може перебувати нескінченно довго. Популяції, що становлять клімаксне співтовариство, не схильні ні до різких спалахів чисельності, ні, навпаки, до депресій, для них характерна постійна висока продуктивність. Дуже важливою складовою стабільності біоценозів є рівновага між природними організмами і фізичними чинниками довкілля.

Велика частина історично сформованих екосистем, які не порушені діяльністю людини або стихійними лихами, відноситься до розряду стабільних. Щоб розібратися, що таке стійка екосистема, візьмемо для прикладу заплаву рівнинної річки - луг з численними озерцями.

Щоліта на лузі з занесеного насіння починають проростати численні деревця, чагарники і трав'янисті рослини, в принципі не властиві заплавному фітоценозу. Однак, весняні паводки щоразу гублять непристосовані до тривалого перебування у воді рослини, заповнюються озерця свіжою водою, очищаючи їх дно від мулу. Таким чином, відбувається щорічне оновлення заплавної екосистеми, після якого вона повертається в свій первісний стан. А якщо, для прикладу, зарегулювати річку дамбою, щоб з благими цілями на думку людини, запобігти щорічним паводкам, в результаті корінна екосистема зруйнується! Чому? Луг почне заростати чагарниками і деревами, зникають вологолюбні рослини, і на їх місці поширюються чужорідні сухолюбиві види, схильні до експансій і спалахів чисельності. Іншими словами, відбуваються сукцесія. Через кілька десятиліть на місці лугової заплави можна спостерігати зарості чагарників або рідколісся.  

Типовими клімаксними екосистемами в гірських районах Карпат є праліси - ліси утворені віковими деревами. Вирубка таких дерев, як і у вище наведеному прикладі (зарегулювання річки дамбою) призводить до того, що їх місце заповнює підріст берези, осики, вільхи, верби, ліщини та інші малоцінні породи. В результаті розріджений світлий ліс з підстилкою з трав перетворюється в густі зарості з абсолютно іншим складом трав'янистих рослин і тварин.

Нині в Україні корінні історично сформовані співтовариства організмів - велика рідкість. Дуже мало залишилося незарегульованих річок, незайманих заплав і заплавних луків, майже всі вікові ліси вирубані. Тільки в Карпатах або глухих районах Полісся ще збереглися ділянки пралісу, які можна назвати клімаксними спільнотами. Важливою  особливістю такої спільноти є її прагнення до стабільності і рівноваги з навколишнім середовищем. Проте, постійні зміни середовища проживання, викликані змінами клімату, стихійними лихами і діяльністю людини, призводять до сукцесії - закономірним змінам біоценозів.

У ДП «Вигодський лісгосп» ще збереглися ліси, яких не встигла торкнутися людська діяльність. Такі важкодоступні ділянки лісу збереглися в основному на територіях  Свічівського, Людвиківського, Бескидського та Слобідського лісництв, в основному це високогірні ліси, які лежать вище 1100 метрів над рівнем моря. Їх цінність важко переоцінити і з точки зору для наукової спадщини, і з точки зору екології. Однак, за  останні кілька років ці площі невпинно скорочуються. Якщо не надати їм особливого статусу (чи не віддати під охорону закону), то через кілька десятків років вже нічого буде зберігати. І тому представники наукової громадськості вирішили, що єдиний спосіб врятувати праліси - захистити їх законодавчо.

Праліс - це ліс, який розвивається за законами природи, без вирубок, без будь-якого людського втручання у його життєдіяльність. Люди вважають, що праліс - це старі ліси, але це трохи не так: це об'єднані дерева різних вікових груп - від найстарших (100-500 років) до молодих, які повинні в перспективі розвиватися поряд з віковими деревами. Такі формування, на відміну від штучних насаджень, дуже стійкі: до хвороб, шкідників, критичних і глобальних змін в природі і стихійним явищам. Вони краще затримують воду, більш стійкі до бурелому і вітровалів. Наші карпатські праліси - це фундамент лісистості нашого регіону.

 За словами екологів, повені, які сталися в українських Карпатах у 2002-му, 2008-го року, завдали збитків економіці Україні на мільярди гривень. Причина - вирубки пралісів, які набагато краще затримують воду, ніж насаджений людськими руками ліс.

Лісівники стверджують, що в Україні немає терміна «праліс», тому й немає юридичного захисту для таких ділянок лісу, але є термін «стиглі ліси» та «перестійні ліси», які згідно із лісовим законодавством підлягають вирубці.

Тому, природозахисники, екологи, вчені і небайдужа громадськість дуже сподіваються на ухвалення законопроекту №4480 «Щодо охорони пралісів згідно Рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат» в цілому і його підтримку Президентом - як єдиний справжній інструмент захисту унікальної природної спадщини Карпат.

  фітоценоз* (від грец. Phyton — рослина і koinos — загальний, спільний), рослинне угруповання — закономірне поєднання рослин на тій чи іншій території з певними взаємостосунками між ними і з властивими їм умовами місцезростання.

  біоценоз** (від біо- та грец. koinós  — спільний) — сукупність рослин, тварин і мікроорганізмів, що населяють певну ділянку суші або водоймища і характеризуються певними відносинами між собою.

біогеоценоз***— ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослинних і тваринних організмів).

 Казковий світ Східних Горган

(Бескидське лісництво)

  Східні Горгани - одна з прекрасних перлин в гірській системі Карпат. Сірі кам'яні поля, густо вкриті зеленими лишайниками на вершинах і дрімучі ліси з буреломами в долинах. Неприступна і сувора краса Горган. Карпатські Горгани завжди милували око туристів і грибарів. Тут чисте свіже повітря, смачна джерельна вода, прекрасні місця для відпочинку. З травня -  червня аж до кінця листопада триває туристичний сезон, сезон збору грибів, ягід, малини, ожини.

  Карпатські Ґорґани отримали своє ім'я завдяки осипам пісковиків, що прикрашають вершини. Починаючи з висоти 1400 метрів, гори покриті камінням і важко прохідними зарослями гірської сосни, яку місцеві жителі називають «жереп». Зарослі бувають настільки густими, що пройти деякі гірські ділянки буває важко навіть досвідченим лісівникам. Пробиратися крізь них набагато складніше, ніж крокувати по лісових стежках, але саме це робить маршрути в цій місцевості дійсно вражаюче захоплюючими! Горгани досі залишаються однією з найбільш неприступних і диких частин Карпат, тут не зустрінеш юрби людей. Однак ходити сюди краще влітку, в туристичний сезон - інакше, мокрі слизькі камені можуть таїти небезпеку для недосвідчених туристів.

Цей район Карпат туристи відвідують набагато менше, чим інші широко відомі туристичні маршрути, як наприклад у Верховині чи в Осмолоді. Туристичний маршрут починається від села Мислівка, через мальовничі карпатські долини, маршрут веде на гору Яйко Ілемське і звідти до Бескидського лісництва, розкриваючи перед мандрівником невимовну красу Горган. Перед туристами відкриваються чудові краєвиди на Вишківський Менчул, Сиваню Лолинську. З контори Бескидського лісництва видно Миглу – Малу і Велику, а також Вишківський Горган. Тут туристам хочеться схопити фотоапарат і зробити якомога більше кадрів, щоб потім, вже вдома, насолоджуватися спогадами про казкові Горгани.

Для Горган притаманні стрімкі асиметричні схили з гострими гребенями гір, які крутіші з північно-східного боку і пологі з південного заходу. До висоти 1400 м над рівнем моря Горгани покриті лісами. Вище за цю позначку ліси переходять в жереп (гірська сосна) і гігантські кам'яні розсипи "греготи", "цокоти" або "грохоти" - так їх називають жителі гір. Матеріалом кам'янистих розсипів є піщаник.

Походження греготів вчені пов'язують зі сходженням з гір льодовика. Влітку опівдні греготи розпалюються настільки сильно під гірським сонцем, що до них неможливо доторкнутися, а вночі остигають майже до паморозі на них. Греготи постійно рухаються. Часто буває так, що після сходження снігу навесні, камені також сходять з насиджених місць, тому доводиться прокладати дороги і стежки через них майже заново. Також рухливі розсипи називають ще "кам'яними річками". Деякі з брил досягають 3 м у довжину і нависають, як балкони, над головою. Проходити під ними - це наражатися на величезну небезпеку.


Також, переходячи через греготи, слід бути уважним, щоб не застрягти ногою між камінням. У дощову погоду греготи стають просто непрохідними через свою слизьку поверхню. Найвідоміші з таких кам'яних полів в Бескидському лісництві знаходяться на Сивулі, Вишківському Горгані, а також на Яйко Ілемському. Нижче рівня греготів в Горганах зростає жереп - дика гірська сосна скрученої форми, яка займає альпійський пояс Карпат. Там, де немає ні греготів, ні жерепа природа радує око красою диких айстр, горицвіту, гвоздики, арніки, Червонокнижні голубі дзвіночки. До висоти 1300-1200 м синіють ялицево-смерекові ліси, які служать природним бар'єром від сповзання каменів. Сліди цієї боротьби між живою і неживою природою можна помітити в численних шрамах на стовбурах дерев. У верхній смузі смерекових лісів зростає рідкісний реліктовий вид - сосна кедрова європейська, яка пережила тут льодовиковий період. Нижче ялиново-ялицевих лісів до висоти 950-1000 м ростуть ялицево-смереково-букові ліси. А до висоти 850-900 м ростуть ліси з переважанням бука і ялиці. Саме в Горганах ростуть високі ялиці та смереки Карпат, які досягають 50 м у висоту. В Горганах живе чимало диких тварин: олені, козулі, куниці, лисиці, дикі коти, вовки і ведмеді. Горгани - одне з небагатьох місць, де гніздиться "цар птахів" – орел-беркут.

Багата флора і фауна Бескидського лісництва. Трав’яна рослинність дуже різноманітна. Переважно чорниця, малина, ожина, вовчі ягоди, суниця лісова, зелені мохи, лишайники, брусниця, перстач прямостоячий і золотистий, фіалка відхилена, первоцвіт малий, ломикамень карпатський, медунка темна. Представники фауни хребетних: карпатський та альпійський тритон, квакша, зелена і звичайна ропухи, вуж, мідянка; копитні, бурий ведмідь, лісова куниця, вивірка, дика свиня, лисиця, заєць, вовк, тхір.

Загальна площа лісництва - 5912 га. Через лісництво, з південного сходу на північній захід проходять почергово три хребти – скиби: від Вишківського Горгану до Торунського перевалу, від Малої Мигли на Менчул, від полонини Солотвинка до Яйка Ілемського. Схили хребтів круті і кам’янисті, умови для зростання лісу досить складні і важкі. Лісові насадження переважно змішані буково-ялинові, тільки на крутосхилах переважають чисті смерічники.

Територією лісництва проходять численні туристичні маршрути – найбільш відомий з них - Східнокарпатський, який проходить по вододільних хребтах: з Торунського перевалу до озера Синевір; із села Мислівка на Аршицю і Яйко Ілемське до полонини «Солотвинка»; із Бескидського Мельдунка на Синевірське озеро і полонину «Гича». Кожна туристична стежка відповідно промаркована, і утримуються в задовільному стані.

Щодо назви Бескидське лісництво, то в звичайної людини це слово (Бескиди) асоціюється як система гірських хребтів в північних Карпатах, які складаються з конусоподібних хребтів розділених вузькими поздовжніми і широкими поперечними долинами рік та міжгірними котловинами. Хребти яких мають пологі схили й округлі вершини, а схили гір вкриті переважно буковими та ялицево-смерековими лісами, на безлісих вершинах – альпійські луки. Але ця характеристика Бескидів зовсім не стосується Бескидського лісництво, як ми вже знаємо, територія лісництва знаходиться в Східних Горганах. Отже, щодо слова Бескід – стосовно його етимології існує ряд точок зору. Одні дослідники виводять його з албанського bjeske «ряд високих гір», інші – з середньо нижньонімецького beschet «відокремлення», «границя». (див. Мирослав Габорак «Назви гір Івано-Франківщини» м. Івано-Франківськ, місто НВ 2005). Останнє мабуть, найбільш ймовірно підходить до назви лісництва, тому що в самому лісництві є урочище «Границя».

Керує Бескидським лісництвом - лісничий з великим і практичним досвідом роботи в лісовому господарстві Тимочко Михайло Ярославович.

- Лісничий - це не стільки професія, скільки стан душі - так каже мій лісничий Михайло Ярославович, - розповідає помічник лісничого Бескидського лісництва Володимир Мирославович Шеремета.

- В лісовому господарстві він почав працювати в 1989 році робітником на лісокультурних роботах в Солотвинському лісництві. У тому ж році поступив в Лісінський лісгосп-технікум, який успішно закінчив в 1993 році. Після закінчення навчання  працював лісником в Бескидському, а згодом і в Солотвинському лісництвах. В 1995 році був переведений майстром лісу Собольського лісництва, а потім працює на посаді помічника лісничого Солотвинського лісництва. Без відриву від виробництва в 1999 році закінчує Український державний лісотехнічний університет по спеціальності «Лісове господарство» і, пройшовши всі щаблі кар'єрної драбини, з серпня 2013 року керує Бескидським лісництвом. Хочу відзначити, що вже через рік за сумлінну працю та досягнення високих виробничих показників у сфері лісового господарства він був нагороджений Почесною Грамотою обласного управління лісового та мисливського господарства.

Професію лісівника Михайло Ярославович вибрав, як і його два брати, через велику любов до лісу і бажання якомога більше віддати сил, знань і досвіду для збереження і примноження лісових багатств. Вольовий, вимогливий до себе та підлеглих лісничий Михайло Ярославович Тимочко, в той же час не позбавлений творчого підходу до справи, говорить Володимир Мирославович. І ці слова підтверджені справою,  безпосередньо за задумом лісничого і під його керівництвом територія  лісництва справляє враження  дбайливості і доглянутості.

Дуже добре характеризував помічник лісничого працюючих тут майстрів лісу –Мартинець Марію Іванівну, Шутак Василя Михайловича, династія Бабійчинів: батько Іван Михайлович, котрий вже не один десяток років пропрацював в лісництві та синів Івана Івановича і Василя Івановича,  Белевича Захара Ярославовича - молодий спеціаліст, який нещодавно закінчив навчання в НЛТУ України. Це чудові люди - сказав він, які добре знають свою справу, - з ними легко і цікаво працювати.

У числі пріоритетних напрямків у своїй діяльності колектив Бескидського лісництва завжди піклується про санітарний стан лісу, збереження його від пожеж, незаконних вирубок та браконьєрства.

У лісництві інтенсивно розвивається мережа автомобільних доріг, відновлені дороги на «Чорний Горб», будується дорога до урочища «Границя», проведено капітальний ремонт контори лісництва і кордонів в урочищах «Свіча» та «Бескид».

В гірських лісництвах треба мати добре розгалужену мережу якісних лісових доріг.

- Оптимальна мережа лісових доріг дозволить зменшити потребу в трелювальних волоках, які негативно впливають на гідрологічний режим в лісі. Так ми уникнемо того, що вода швидко буде стікати по схилах в низину, а буде затримуватися в лісовому ґрунті, - пояснює далі Володимир Мирославович Шеремета.

 - Менше буде піддаватися ґрунт ерозійним процесам, земля буде постійно насичена вологою, завдяки чому буде поїти підземними водами водні артерії гірських водозборів.

У багатьох місцях лісництва збереглися ще залишки вузькоколійки, по якій в  минулому столітті вивозили ліс. Нерідко тут трапляються також залишки оборонних споруд часів Першої та Другої світових воєн. Зокрема землянки і окопи збереглися ще з часів Першої світової війни.

- Кожен з нас мріє залишити після себе добрий слід на землі, - розповідає далі помічник лісничого Володимир Мирославович, - і кожному під силу посадити хоча б одне дерево і любовно за ним доглядати, щоб земля стала кращою. Головне, дуже бажати і хотіти цього.

Слід зазначити, що на вершинах Горган немає джерел прісної води, тому при плануванні сходження слід запастися нею ще внизу. Для походу в Горгани - найкращий час літо і перша половина осені, оскільки пізніше починається період затяжних дощів, а навесні сніг лежить майже до червня. Тому наберіться терпіння до літа і можна братися за штурм цієї незайманої частини Карпатських гір.

І якщо ви не боїтеся складнощів на шляху до прекрасних гірських пейзажів і недоторканої первозданної природи, гори Горгани - те місце, куди захочеться повертатися знову і знову. Заворожлива тиша, неповторні ліси, витоки річки Свічі, яка бере свій початок в урочищі «Чорний Горб» і струмки – це все Східні Горгани, куди неодмінно треба поїхати, і вони варті того, щоб побувати там хоча б один раз в житті!  

Неочікуваний  сніг на теренах ДП «Вигодський лісгосп» 

20 квітня несподівано випав сніг на зацвілі сади і на перші тендітні весняні квіти, що стало великою несподіванкою для населення і є нетиповим явищем для нашого клімату.

На сайті RP5.ua зафіксовано, що в гірській місцевості, а саме у Вишківському, Людвиківському, Бескидському, Свічівському та інших високогірних лісництвах передбачається зниження температури до позначки мінус п’ять градусів. У Вигоді сьогодні зранку (21 квітня) близько нуля. Сніговий покрив, наприклад в Бистрівському лісництві, яке знаходиться на південному заході від Вигоди, досягає 30 сантиметрів. У найбільших горах товщина снігового покриву складає в середньому 40 сантиметрів.

   

Лісівники Бистрівського лісництва зазнімкували засніжені місця лісництва, а саме дорогу, яка веде до контори лісництва. Як бачимо на фото під товстим сніговим покровом опинилися ліс і основна дорога. Якщо вірити синоптикам, справжнє потепління в наш регіон прийде лишень тільки в травні. 

До Міжнародного Дня лісу присвячується…

 Вигодський ордена Трудового Червоного Прапора лісокомбінат – історія  виникнення і розвитку

  Лісистість території нашого району становить приблизно 72%. Тут ростуть цінні в господарському відношенні такі породи дерев як: ялина європейська, ялиця біла, сосна звичайна, бук лісовий, дуб звичайний та інші. Сприятливі лісорослинні умови, а це теплий клімат, велика кількість опадів і родючі ґрунти, забезпечують високу продуктивність карпатських лісів. Ліси є не тільки одним із джерел забезпечення деревиною, вони виконують дуже важливі ґрунтозахисні, водоохоронні, кліматоутворюючі і захисно-естетичні функції.

Карпатські ліси також відіграють велику роль у захисті схилів гір і берегів річок від розмиву ґрунту, утворення ярів, кам'янистих розсипів. Найважливіше господарське та екологічне значення мають також захисні полоси уздовж шосейних доріг, що покривають досить густою мережею територію нашого району, а також зелені зони навколо населених місць, що мають велике санітарно-гігієнічне і естетичне значення. У зв'язку з цим в гірських умовах Карпат тільки частина лісів може бути використана як джерело отримання деревини, причому з обмеженими розмірами їх експлуатації. Значна частина лісів віднесена до захисної групи, де категорично заборонені експлуатаційні рубки. Отримання деревини в цих лісах може здійснюватися шляхом рубок догляду, вибірково-санітарних і лісовідновлювальних рубок.

Якщо звернутися до історії виникнення лісокомбінату, а це далекий 1960 рік, вже тоді в тяжкі післявоєнні часи обсяг рубок головного користування значно знизився. Сприятливий вплив на збереження і запобігання ерозії ґрунту зробило тоді застосування поступових і вибіркових рубок, особливо для букових та буково-ялицевих лісів. У порівняно короткий термін на початку 60-х років були досягнуті певні успіхи по лісонасадженню площ, зниження розриву між лісокультурним фондом і створюваними посадками. За перші три повоєнні п'ятирічки значно підвищилася механізація лісозаготівельного виробництва. Були повністю відновлені вузькоколійні лісовозні дороги, побудовані паровозні депо, влаштовані гірські лісоспуски, проведено оснащення лісозаготівельного виробництва новою технікою - бензопилами, трелювальними тракторами, автолісовозами, вантажними кранами, почали створюватися канатно-рейкові і канатно-підвісні дороги. Відбулися істотні зрушення і в розвитку деревообробної промисловості. Багато дрібних, напівкустарних і зруйнованих під час війни підприємств були ліквідовані. Решта перспективних підприємств відновили і реконструювали. На лісопильному заводі (ДОК) створені нові цехи і дільниці з розкрою пиломатеріалів, виробництва будівельних деталей, тари, різних заготовок. По суті, заново були створені сушильні цехи і ділянки. Був розширений і оновлений верстатний парк деревообробного комбінату за рахунок впровадження нових, більш досконалих машин і устаткування.

Подальший розвиток лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості в Карпатському регіоні до кінця 50-х років вимагало удосконалення організаційних форм підприємств. І тому у 1959 році в Закарпатській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях були сформовані комплексні лісові підприємства - лісокомбінати, які  об’єднали  лісове господарство, лісозаготівельне і деревообробне виробництво в одне ціле. Їх створення в нашому районі і в цілому по області було обумовлено низкою економічних і соціальних передумов.

Основними з них були:

- історично складені умови розвитку лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості в минулому;

- необхідність удосконалення методів ведення лісового господарства з метою збереження лісів і підвищення їх продуктивності;

- подальше вдосконалення структури виробництва в лісовій промисловості шляхом прискореного розвитку деревообробної галузі;

- створення умов для розвитку комплексної переробки деревини і деревних відходів;

- підвищення технічного рівня виробництва на основі прискорення темпів технічного прогресу.

            До моменту створення Вигодського лісокомбінату сировинна база на той час була вкрай виснажена. У довоєнний період на території нашого району господарювали польські, німецькі та англійські лісопромисловці. Так, в колишньому Станіславському воєводстві (нинішня Івано-Франківська область) в руках приватних власників знаходилося 385 тис. га лісів, або 59,6% загальної лісової площі. Ліси на цій території піддавались посиленим, хижацьким вирубуванням, особливо інтенсивно експлуатувалися ялинові насадження, що давали лісогосподарникам високі прибутки. Поряд з цим такі цінні породи, як бук, ясень, клен-явір, які мали в той же час менший попит на  ринку лісопродукції, часто залишалися на лісосіці, згнивали на корені, ставали осередками поширення шкідників лісу. Ведення лісового господарства було цілком підпорядковано інтересам іноземних лісопромисловців, ігнорувалися природні лісорослинні умови, замість корінних змішаних деревостанів, створювалися чисті ялинові насадження, які страждали від буреломів, вітровалів і шкідників лісу і наслідки такого непродуманого господарювання ми відчуваємо до теперішнього часу. З польських друкованих джерел стало відомо, що з 1923 по 1938 роки лісова площа скоротилася на 60 тис. га. В гірські райони Карпат переносилося шаблонне застосування правил лісівництва, напрацьованих стосовно рівнинних умов, що не забезпечувало відтворення лісів і збереження всіх корисних функцій лісу.

Хижацьке знищення лісів Карпат тривало і під час німецько-фашистської окупації нашої території в період другої світової війни.

У післявоєнний період відновлення зруйнованого війною народного господарства УРСР вимагало значних ресурсів деревини, джерелами яких в основному були ліси Карпат, за даними А. Г. Солдатова, за період 1944-1953 рр. народне господарство України отримало 150 млн. м3 деревини. У ці роки обсяг заготівлі в Івано-Франківській, Закарпатської і Львівській областях склав 70,1 млн. м3, що дорівнює 46,8% споживання її всією республікою. В Івано-Франківській області обсяг рубок за 7 років (1950-1957 рр.) склав понад 27 млн. м3. (див. Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983)

До організації лісокомбінату лісозаготівлями займалися спеціалізовані підприємства - ліспромгоспи. Такі типи підприємств в той час себе виправдовували, оскільки для великих обсягів лісозаготівель потрібно, перш за все, забезпечити  ліспромгоспи кадрами і технікою. У ті роки вирішити цю задачу силами одного міністерства було нелегко. Тому на нашій території заготівлю деревини проводили багато відомств: Міністерство лісової промисловості, Міністерство вугільної промисловості, Міністерство місцевої промисловості УРСР, Міністерство сільського господарства, Міністерство радгоспів і ін. Так, на території нинішнього ДП «Вигодський лісгосп» в 1950 - 1957 рр. лісозаготівлями займалися  підприємства: ліспромгосп  №26 Міністерства радгоспів, ліспромгосп №18 Міністерства сільського господарства, ліспромгосп тресту «Київбуд», ліспромгосп «Сільелектро» та інші невеликі лісозаготівельні дільниці.

Лісозаготівельні підприємства кожного з відомств ставили завдання заготовити  для себе якомога більше необхідних сортиментів: для будівництва - будівельний ліс, для шахт - рудникову стійку, а буковий пиловник, тонкомір і дрова залишалися після розробки лісосік і не знаходили відповідного застосування. Сторонні лісозаготівники мало дбали про те, в якому стані залишалися лісосіки. Тонкомірна деревина, вершини, гілки і сучки захаращували ділянки і викликали небезпеку в пожежному відношенні. За даними С. А. Генсирука,  (див. Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983) до 1955 р на кожній лісосіці залишалося понад 10-15% заготовленої деревини (без відходів).

Однак, у ці важкі перші повоєнні десятиліття були здійснені важливі заходи щодо поліпшення стану лісового господарства. Зокрема, розробили і впровадили нові правила рубок, виявили закономірності зростання деревостанів, велику увагу приділяли лісовідновленню, залісненню не покритих лісом площ. Але, незважаючи на досягнуті успіхи, розвиток лісового господарства, його стан до моменту організації лісокомбінату не задовольняло вимогам передових методів лісорозведення в гірських умовах. Головним недоліком було відставання лісовідновлення в порівнянні з обсягом рубок. Рубки головного користування проводили в розмірах, що набагато перевищували розрахункову лісосіку. Так, в Івано-Франківській області протягом 1950-1956 рр. щорічно вирубували понад двох розрахункових лісосік (див. Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983). Це призводило до різкого зниженню запасів стиглих насаджень і виснаження лісосировинних ресурсів. Нечисленні колективи лісництва при нестачі техніки та постійних кадрів не були в стані провести лісопосадки в необхідних масштабах і в стислі терміни. В перші повоєнні роки лісокультурні роботи проводили в невеликих обсягах, площі рубок значно перевищували площі створюваних лісових культур, а природне поновлення не завжди давало позитивний результат. Найважливішим недоліком було те, що до 1957 року у наших лісах застосовувалися в основному суцільні рубки. Так, за даними того ж С. А. Генсирука, в 1957 р із загальної площі рубок в Карпатах суцільними рубками було пройдено 22,4 тис. га, або 73,8% площ. При цьому не забезпечувалось природного відтворення лісу, а захисні властивості гірських лісів різко знижувались.

Стало очевидним, що найбільший взаємозв'язок між процесами відновлення, лісо- вирощування і лісоексплуатації може бути досягнута лише в тому випадку, коли господарські організації, що виконують ці процеси, об'єднати в єдиний господарський організм, який би забезпечував функції відтворення і використання лісових ресурсів.

У довоєнний період в нашому районі була слабо розвинена і деревообробна промисловість. Незважаючи на значні лісосировинні ресурси, рівень розвитку деревообробки був дуже низький. Деревообробна промисловість представляла собою безліч дрібних, технічно недосконалих підприємств. Кожне з них мало по одній або дві пилорами без всякої механізації біля рамного простору і складських операцій. Зазвичай ці напівкустарні підприємства розташовувалися в районах лісозаготівель.

Відразу в післявоєнний період, завдяки вжитим заходам, підприємства деревообробної промисловості були відновлені, реконструйовані. У 1950 р. обсяг виробництва продукції деревообробки перевищив довоєнний. У наступне десятиліття спостерігалося зростання виробництва пиломатеріалів і будівельних деталей. Але все ж до кінця 50-х років розвиток деревообробки не повністю відповідало вимогам розвитку відроджуючого народного господарства України.

Урядом УРСР були розроблені основні напрямки прискореного розвитку деревообробної промисловості в районі Карпат - створення великих деревообробних підприємств шляхом розширення і реконструкції діючих виробництв, розташованих в місцях лісосировинних баз. Забезпечення сировиною цих підприємств мало здійснюватися за рахунок місцевих лісосировинних ресурсів, тим більше, що в багатьох випадках склади сировини деревообробних підприємств були розташовані поруч з нижніми складами ліспромгоспів. Найбільш сприятливі умови для забезпечення постачання сировиною деревообробних виробництв могли бути створені при об'єднанні лісозаготівельних підприємств з деревообробними.

Великим резервом для збільшення випуску лісопродукції деревообробною промисловістю, як тоді вважали, була масова переробка деревних відходів і низькосортної деревини. До моменту організації лісокомбінату низькосортну деревину використовували тільки в якості палива. Відходи деревообробки йшли частково для виготовлення виробів ширвжитку, але основну частину їх також спалювали для вироблення технологічного пару. Тим часом, в той час вже сформувалися основні напрямки використання низькосортної деревини та деревних відходів: а це - виробництво ефективних замінників ділового лісу - деревостружкові і деревоволокнисті плити, технологічної тріски та іншої продукції. Для організації такого виробництва, необхідна була максимальна концентрація деревних відходів в місцях переробки, тобто на великих підприємствах. Дослідження по обґрунтуванню розміщення цеху деревоволокнистих плит показали, що найбільш доцільно для цього виробництва використовувати відходи від лісопилки деревообробного виробництва і низькосортну деревину.

Найбільш успішне вирішення цих завдань в сформованих тодішніх умовах було можливо лише при організації великих комплексних лісових підприємств, які б об'єднали лісове господарство, лісозаготівельну та деревообробну промисловість.

За післявоєнні роки відбулося суттєве технічне переозброєння лісових підприємств. Однак для подальшого підвищення продуктивності праці необхідно було не тільки впровадження нової техніки в усі галузі лісової промисловості, але і поліпшення її використання. Найбільш сприятливі умови для використання машин і механізмів в лісовому господарстві і на лісозаготівлях, за задумом уряду нашої республіки, могли бути створені тільки в комплексних підприємствах. Маючи в своєму розпорядженні власний автомобільний транспорт, зосередженим в одному центрі (наприклад, в автоколоні), лісокомбінат зміг би забезпечити оперативність маневрування. Автоколона, крім вивезення деревини, забезпечувала підрозділи лісового господарства: в період посадки доставляла посадковий матеріал, перевозила бригади і т. п. В комплексному лісовому підприємстві випадала нагода укрупнити не тільки автогосподарства, а й інші виробничі підрозділи: склади, ремонтні майстерні та ін. Зокрема, склади сировини деревообробних цехів представляли б собою кінцеві пункти лісозаготівельного виробництва. Сюди надходила деревина не тільки від лісозаготівель, але і від рубок догляду. Все це створювало умови для кращого використання техніки, відкривало можливість ліквідувати ряд допоміжних робіт. При створенні комплексного підприємства вивільнялась частина управлінського персоналу, зникла б необхідність мати численних сезонних робітників лісового господарства. Все це також сприяло підвищенню продуктивності праці.

Для розширення і реконструкції діючого деревообробного підприємства, будівництва нових доріг, цехів та інших промислових об'єктів в лісовій і деревообробній промисловості з кожним роком вимагало все більше і більше капітальних вкладень. Стало очевидним, що концентрація капітальних вкладень, прискорення термінів капітального будівництва і введення в дію нових потужностей могли бути досягнуті тільки на великому підприємстві.

Окрім виділених в централізованому порядку капітальних вкладень, підприємство повинне використовувати максимум власних джерел: амортизаційні відрахування, спецфонди і ін. Потужне підприємство могло мати у своєму розпорядженні великі за розміром власні джерела капітальних вкладень, сконцентрувати капітальні витрати на великих об'єктах. Треба також мати на увазі, що в той час у нашому районі не було потужних будівельно-монтажних організацій. Тому основний обсяг-капітальних робіт підприємство повинні були виконувати господарським способом. Безумовно, лише велике багатогалузеве підприємство могло створити такий потужний, технічно оснащений будівельний підрозділ і в більш короткі терміни виконувати необхідні роботи.

Таким чином, до моменту організації лісокомбінату чітко визначилися головні, першочергові завдання подальшого розвитку лісового господарства, лісової і деревообробної промисловості:

скоротити обсяг рубок і довести його до розміру річної розрахункової лісосіки;

здійснити ряд важливих заходів щодо збереження лісів і лісонасадження непокритою лісом площі;

розширити та реконструювати цехи по переробці відходів і низькосортної деревини.

Стало очевидним, що тільки на великому комплексному підприємстві можна створити умови для більшої маневреності трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами. Це не тільки забезпечувало підвищення продуктивності праці, а й покращувало матеріально-технічне постачання і фінансове становище підприємства, виходячи з таких передумов у 1960 році і був створений Вигодський лісокомбінат.


Відбулося  це створення з ініціатив керівництва Станіславської Ради Народного Господарства наприкінці 1959 року в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях було здійснено перехід на нову форму управління лісовою галуззю. Лісове господарство, лісозаготівля, лісопильна та деревообробна промисловість були об’єднані в єдиний комплекс взаємозв’язаних виробництв. Головною одиницею галузі став лісокомбінат, який здійснював весь технологічний комплекс від вирощування і лісозаготівель до глибокої переробки деревини і використання деревних відходів.
      На початок 1960 року Вигодський лісокомбінат в числі перших області завершив перехід до комплексного ведення господарства. Замість роздріблених дрібних підприємств ліспромгоспів, лісгоспу та лісопильно-деревообробного заводу було створено єдине велике підприємство. 

Першим директором лісокомбінату став Грищенко Анатолій Васильович (05.1960 року по 09.1974 року). З цього часу лісокомбінат виконував всі технологічні процеси від створення лісосировинної бази до глибокої переробки деревини, використання побічної продукції з обсягом виробництва майже 32 млн. крб. товарної продукції. Ріст  було досягнуто за рахунок фабрично-заводської галузі. Колектив лісокомбінату з року в рік успішно справлявся з планами технічного переозброєння виробництва.

Після створення Вигодського лісокомбінату, як комплексного підприємства, до його складу тоді входило дев’ять лісництв (потім їх стало тринадцять), три лісопункти, вузькоколійна залізниця, автоколона, нижній склад, лісопильно-деревообробний завод. Загальна площа лісів лісокомбінату на той час складала 61,6 тис. га в т.ч. покрита лісом площа 52,2 га, запас лісонасаджень 13,6 млн. м3, склад насаджень 8Ялє1Яцб1Бкл. У зв'язку з довгостроковою програмою відновлення корінних деревостанів, підвищення продуктивності, стійкості лісів і їх регулюючої ролі в природних екосистемах з перших років роботи лісокомбінату особлива увага була зосереджена на лісовідновлювальних роботах. Перш за все було ліквідовано розрив, що утворився до організації лісокомбінату між площами вирубок і обсягами лісовідновлення. Після ліквідації цього розриву лісові культури створювали щорічно на всій площі, що вимагала штучного лісовідновлення річної лісосіки кожного попереднього року.

Пов'язане з обмеженням обсягів рубок головного користування зменшення площ лісокультурного фонду дозволило зосередити зусилля на вдосконаленні технології створення лісових культур і підвищення якості роботи. Починаючи з 1968 року був узятий курс на поступове переведення лісовідновлення на генетико-селекційну основу. Внаслідок комплексного ведення господарства, великої організуючої роботи адміністрації лісокомбінату на чолі з Анатолієм Васильовичем Грищенком, за порівняно короткий час повністю були відновлені непокриті лісом площі, упорядковано лісокористування. Рубки головного користування стали вестись в обсязі науково-обгрунтованої розрахункової лісосіки. Наприклад якщо в 1960 році було зрубано і вивезено 513 тис. м3 деревини то в 1965 році 312 тис. м3, в 1981 році 165,1 тис. м3, а в 1995 році 47,3 тис. м3 деревини.

У 1965 році на всій площі держлісфонду лісокомбінату було проведено лісопатологічне обстеження і культивування лісових ґрунтів і здійснено перехід на ведення лісового господарства на науковій основі. Лісівники почали бачити потенційні можливості кожного типу лісу в поліпшенні його породного складу і підвищення продуктивності лісів. Лісовідновлення почали з посадки змішаних лісових культур, до складу яких, крім основних порід (ялини європейської, ялиці білої, бука лісового, дуба звичайного), широко впроваджувались такі породи, як дуб червоний, модрина європейська, кедр карпатський, ільм гірський, дугласія, ясень та інші продуктивні породи. Перехід ведення лісового господарства на науковій основі дало можливість поступово відновити корінні типи лісу. У лісокультурну практику стали широко впроваджувати посадку лісу стандартним посадковим матеріалом, що дало можливість підвищити приживлюваність лісових культур і скоротити терміни вирощування деревини.

На лісосічних роботах в той час почали широко використовувати бензомоторні пили, трелювальні трактори ТДТ-40, ТДТ-55, колісні ЛТ-157 і 7 ТБ-1, лебідки різних марок,  щелепні навантажувачі.  На нижньому складі лісокомбінату було впроваджено напівавтоматичні та автоматичні установки по розкряжівлі деревини,  придбано консольно-козловий і баштовий крани, лісовозні автомобілі, тепловози і мотовози вузької колії та іншу техніку.

Що стосується лісопиляння і деревообробки, то на той час почали масово впроваджувати на деревообробному комбінаті (ДОК) нові види обладнання і нові технологічні процеси, що в значній мірі підвищило ефективність використання деревної сировини та якість продукції, що випускалась. При відносній стабілізації лісопиляння, випуск продукції деревообробки з кожним роком почав зростати. Це в основному відбувалось за рахунок поглибленої переробки вихідної сировини і розширення номенклатури продукції. На лісопильному заводі, деревина перед поступленням в обробку проходила відповідні підготовчі операції. Для забезпечення однорідності породного складу, якості і розмірів пиловочних колод проводилось спочатку їх сортування. Сортування колод перед розпиловкою здійснювалась в основному за допомогою повздовжньо-ланцюгових транспортерів. Розсортовані по породам, довжинах і діаметрах окоровані колоди укладались в штабелі, а вже потім поступали на пилорами. Безперечна перевага розпилювання окоренної сировини полягала в тому, що зменшувалось затупленність інструменту, збільшувалась продуктивність пилорам і поліпшувалась якість деревних відходів. У Вигодському лісокомбінаті в основному випускались хвойні пиломатеріали, так як в складі  лісосічного фонду переважають хвойні породи. Обрізні хвойні пиломатеріали йшли на вагоно - і автобудування, а також на виготовлення специфікованої продукції.

За період з 1961 до 1966 року у Вигоді зведено за рахунок державної субвенції та індивідуальними забудовниками близько 200 нових житлових будинків, споруджено двоповерховий будинок лісоком­бінату, приміщення комбінату побутового обслуговування. Поліпшено побутові умови працівників лісової промисловості на лісопунктах. На кожному з них були свої промислові й продовольчі магазини, їдальні, клуби, бібліотеки. Лісоруби жили у світлих і теплих гуртожитках. Тут тільки в 1969 року було встановлено 13 телевізорів «Електрон»! За ініціативою адміністрації лісокомбінату було по-новому розв'я­зано проблему харчування робітників у лісі, на віддалених лісосіках узимку. Вони одержували безплатно гарячі страви в харчових термосах. Робітники нічної зміни у деревообробних цехах мали безплатні обіди. Тільки 1968 року було відкрито вісім нових їдалень і сімнадцять котлопунктів.

Колектив Вигодського лісокомбінату пишався своїми кращими людьми вироб­ництва. В 1966 році за досягнуті успіхи у вико­нанні завдань семирічного плану почесними орденами й медалями було нагороджено 27 робітників лісокомбі­нату.

Великим підприємством став також і Вигодський лісохімзавод. Порівняно з дорадянським періодом випуск валової продукції тут зріс у 10 разів, а продуктивність праці — у 13 разів. Лісохімзавод випускав на той час шість видів хімічної продукції і постачав їх підприємствам багатьом містам нашої республіки. Оцтово-кальцієвий порошок надходив для виготовлення оцту на підприємства харчової промисловості, спирт — для виготовлення формаліну — у м. Сваляву Закарпатської області тощо. Адміністрація хімзаводу постійно дбала про поліпшення матеріальних і побутових умов своїх робітників. В ті роки підприємством було зведено 10 житлових будинків загальною площею 1650  м2. Завод мав свій магазин, їдальню, медпункт і клуб.

На лісопильно-деревообробному підприємстві щорічно утворювалось багато деревних відходів. І ця обставина визначила необхідність прийняття найрішучіших заходів для їх раціонального використання. Було встановлено, що одним з найбільш доцільних і економічно ефективних направлень використання цих відходів є переробка їх на технологічну тріску і налагодження виробництва волокнистих плит.

Дітищем Анатолія Васильовича Грищенка, як так можна назвати, стало будівництво заводу деревоволокнистих плит (ДВП), промисловою потужністю 10 млн. м2 в рік, яке розпочалось наприкінці 60-х років і було закінчено в 1972 році, а на початку 1973 року він почав випускати готову продукцію. Проектно-пошукові роботи, щодо будівництва заводу ДВП почалися ще в 1967 році. Фундамент під його цехи заклали на місці колишнього тартаку фірми «Сільвінія», який згорів під час війни. На той час на цій території знаходився нижній склад лісокомбінату, та електростанція потужністю 300 кВт, яка забезпечувала електрикою нижній склад і частково освітлювала селище Вигода. Були ще тут невеличкі цехи такий як: тарний та з виробництва вітамінної муки. Будівництво цеху з виробництва технологічної тріски з біржею сировини, основного цеху виробництва плити, потужної котельні, мазутного господарства, пожежного посту, складів готової продукції велося на 16 га площі. На 1,2 га зводилася водонасосна станція із греблею на ріці Свіча, тому що для  виробництва плити потрібно значна кількість технічної води, яку повинна була забезпечувати річка Свіча. За територією селища на 6,5 га йшло будівництво очисних споруд для промислових і побутових стоків потужністю 4000 м3 води за добу. У 1969 році було укладено контракт із польською фірмою PROZЕМАК на поставку обладнання для виготовлення плити і частково для цеху технологічної тріски. Решта обладнання для біржі сировини та інших підсобних цехів постачалося із вітчизняних заводів. У цеху техтріски були встановлені рубильні машини вітчизняного виробництва МРН-25 і МРН-30. Зберігали технологічну тріску в бункерних галереях або на відкритих майданчиках. Якість технологічної тріски оцінювалась за її фракційним складом, змістом кори і мінеральних домішок. Для цього в цеху працювала лабораторія з контролю її якості.

Начальником будівництва такого потужного заводу був призначений здібний організатор і фахівець своєї справи М. І. Любчин, який пізніше очолив колектив Снятинської меблевої фабрики. Він зумів підібрати і підготувати спеціалістів для такої відповідальної і великомасштабної роботи та здати всі будівельні об’єкти вчасно і в якісному стані. 5 листопада 1972 року була виготовлена перша плита ДВП. 7 листопада робітники цеху несли цю плиту на святковій демонстрації в селищі, й була вона густо списана автографами всіх тих, хто був причетний до її виготовлення. Звичайно, ще деякий час спеціалісти продовжували наладку обладнання і випробування, а з 1 січня 1973 року завод ДВП почав працювати стабільно, виходячи на проектну потужність 10 млн. м2 плити за рік. Її було досягнуто протягом дворічної роботи, хоч передбачалося освоїти потужності за п'ять років. Деревні плити в той час були одним з найбільш ефективних замінників листових і брускових матеріалів, що застосовувались тоді при виробництві меблів і в будівництві.

Коротка біографічна довідка:

Грищенко Анатолій Васильович 1927 року народження, уродженець села Няневка Малинського району, Житомирської області. В 1948 році  закінчив Малинський лісотехнікум. Свою трудову діяльність в лісовій промисловості розпочав спочатку інженером-контролером, потім техноруком, а згодом начальником лісопункту Свалявського ліспромгоспу тресту «Закарпатліспром». Під час роботи в Сваляві без відриву від виробництва закінчив Московський лісотехнічний інститут в 1955 році по спеціальності «Лісоексплуатація». З 1955 року працює в тресті «Станіславліспром» головним інженером Рожнятівського, а потім Вигодського лісокомбінату. І в 1960 році став його директором.

За спогадами економіста-нормувальника, на превеликий жаль, вже покійної Погорєлової Тамари Антонівни:

-  Анатолій Васильович  був людиною з великої літери. Фігура була видна: високий на зріст, завжди чисто поголений. Завжди в костюмі, в найчистішій сорочці (заслуга дружини Лідії Миколаївни), в сучасному взутті. Відразу видно, що не з боязкого десятка. Людину бачив наскрізь. Очі великі, сірі, завжди з іскоркою. Ненавидів брехню, дуже не любив, щоб йому перечили і вимагав від підлеглих чіткого виконання всіх його розпоряджень і наказів.  Не говорив даремно, але і не мовчав. Всі любили його слухати. На рідкість розумний і дотепний. В людині помічав все (особливо в жінок). Всім своїм виглядом, поведінкою, галантністю, як кажуть, збивав з ніг будь-кого. Працював на знос, трудоголік до мозку кісток. Любив дисципліну і вимагав її від працівників лісокомбінату. Читав вечорами в певний час пресу, книги (в книгах робив помітки олівцем зі своїми висновками і думками). В голові його була завжди ясність. Він знав, що потрібно, і знав, що сам хоче. Це притаманне людям справжнім і щирим.

Був комуністом. Куди його партія не посилала, він все робив добре і до кінця. Вигодському лісокомбінату служив вірою і правдою. Хоча перспективи росту по службовим сходам були великі. За вказівкою Івано-Франківського обкому партії згодом очолив Івано-Франківській ПКТІ, де пропрацював до самого виходу на пенсію. Під час роботи в ПКТІ займався науковою роботу, написав відому монографію «Крона дерева: промышленное и рекреационное использование.» Г р и щ е н к о А. В., К у ч е р я в ы й В. А., То м ч у к Р. И., З а д о р о ж н ы й В. В. — Л ь в о в : Вища школа  Издательство при Львовском университете, 1985. — 168 с. У монографії описані особливості важливої частини дерева - крони. Визначені ресурси цієї сировини, розподіл її по крутизні гірських схилів регіону Карпат, рекомендовані раціональні технологічні схеми заготівлі і транспортування крони дерева.

Все задумане Анатолій Васильович втілив в життя: 1) побудував завод ДВП 2) збудував у 1970 році за кошти лісокомбінату селищний Будинок Культури із залом на 400 глядачів 3) створив, виростив і змусив вчитися кращі кадри лісокомбінату 4) побудував соціальну сферу для працівників - житло (будинки, школу, побуткомбінат). Безумовно, він горів на роботі. У нього було велике, неспокійне серце. Він хотів все охопити і вболівав за всіх. Багато зробив добра для людей і пішов з життя, нічим не заплямувавши себе. Він був в житті самородком, велетнем, Людиною з великої літери, вірним сином свого народу, який зробив багато для лісової галузі і для селища Вигода в цілому. Нещодавно селищна Рада перейменувала колишню вулицю Валентини Терешкової в селищі на вулицю Грищенка Анатолія Васильовича.

         З 1974 року по лютий 1978 року Вигодський лісокомбінат очолював  Горошко С.К.

Коротка біографічна довідка:

  Горошко Степан Кирилович 1928 року народження, народився в с. Вербовець Лоповецького району, Тернопільської області. В 1950 році закінчив Кременецький лісотехнічний технікум. Свою трудову діяльність в лісовій галузі розпочав в Делятинському ліспромгоспі, де працював спочатку майстром лісорозробок, техноруком лісопункту. Без відриву від виробництва в 1959 році закінчив Ленінградську лісотехнічну академію по спеціальності «Лісоексплуатація». В 1959 року був призначений начальником лісозаводу Ворохтянського лісокомбінату. З 1961 року головний інженер Болехівського лісокомбінату, а з 1968 року його директор. В 1974 році став директором Вигодського лісокомбінату. За цей період успішно здійснювалося виконання доведених завдань. Побудовано дитячий садок на 150 місць, торговий комплекс “Вигодянка”, контора Шевченківського лісництва.

            Степан Кирилович був великим шанувальником і прихильником народної самодіяльності. З моїх дитячих спогадів, коли на запрошення адміністрації лісокомбінату в 1976 році у Вигоду приїхав з концертом народний артист СРСР Дмитро Гнатюк, то я сидячи поруч з мамою, вперше побачила Степана Кириловича, який сидів на два ряди вище нас. Це був такий собі невеличкий, кругленький, веселий чоловічок, який аж ніяк не вписувався на роль керівника такого солідного підприємства.

У часи його керівництва селищний будинок Культури був центром мистецького життя Вигоди і не тільки, але й всієї Долинщини. У 1970-ті в Будинку Культури функціонували ансамбль народного танцю (керівник заслужений працівник культури УРСР А.О. Зібаровська), дитячий гурток театрального мистецтва - перший його керівник М.Г. Лапчук, де ставляться вистави «Дивокамінь», «Троянда волі», героїчна драма «Гавроші Брестської фортеці», «Пригоди Робінзона Крузо», «Квітка з чарівної рукавички». Пізніше режисер І. І. Стогній в подальшому директор Будинку Культури ставить п’єсу «Чиполіно», водевіль «Сватання». Поштовхом до нового витка розвитку драматичного гуртка дав його новий керівник Віктор Бобров, який в 1977 році став директором Будинку Культури. Його доробком стали вистави: «Трибунал», «Дівчина і квітень», «Великий чарівник», «Мораль пані Дульської», «Гріх і покаяння». За виставу «А зорі тут тихі…» театральному колективу у грудні 1976 року було присвоєно почесне звання «Народний аматорський театр». З 1983 року Народний аматорський театр очолив талановитий режисер Богдан Мельник. Його театральний колектив це не дитяча студія, це люди різного віку і професійних уподобань. Творчий колектив є неодноразовим переможцем найпрестижніших обласних і всеукраїнських оглядів-конкурсів, фестивалів театрального мистецтва. Дипломи, нагороди – це висока оцінка і визнання їх мистецьких здобутків.

У 70-х роках хор Вигодського лісокомбінату був відомий не тільки в нашій області, але й далеко за її межами. З 1972 року хором керує Кузьменко Л.О. В 1973 році Міністерство культури запрошує хор Вигодського лісокомбінату до Москви. Після приїзду із столиці у жовтні 1973 року хору присвоєно звання «Народний». Голоса солісток хору Оксани Боринської, Алли Кузьменко і по сумісництву завідуюча дитячим сектором Будинку Культури, чули не тільки працівники лісокомбінату, але  й глядачі районного, обласного центрів та шанувальники народної творчості в Києві, Каневі та інших міст України. З 1975 року творчу працю продовжує Степан Федишин. З 1978 року хором, який отримав назву «Прикарпатські самоцвіти» курує Мирон Андрусів, який успішно по сьогоднішній день продовжує мистецьку справу своїх попередників. Велику культурно-освітню роботу проводив Будинок Культури. У ньому  працювала профспілкова бібліотека лісокомбінату, різноманітні гуртки як для дітей, так і для дорослих.

З лютого 1978 року по лютий 1989 рік підприємство очолював Калуцький І.Ф.

Коротка біографічна довідка:

Калуцький Іван Федорович народився 16 червня 1941 року в селі Гермаківка Борщівського району Тернопільської області. У 1968 році закінчив Львівський лісотехнічний інститут по спеціальності «Лісоінженерна справа». Трудову діяльність розпочав у 1969 році в Делятинському лісокомбінаті на посаді інженера, потім — старшого інженера, начальника виробництва. З 1976 року працював у Надвірнянському лісокомбінаті головним інженером, а в 1978 році був призначений директором Вигодського лісокомбінату. За цей період Іван Федорович у 1984 році завершив навчання в аспірантурі при Львівському відділені Інституту економіки НАН України. І в цьому ж році захищає кандидатську дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата економічних наук на тему «Організаційні і економічні основи підвищення ефективності комплексного використання лісосировинних ресурсів». Поєднуючи виробничу діяльність з науково-педагогічною, з 1985 по 1994 роки завідував філією кафедри механізації лісозаготівель, лісового господарства і транспорту лісу Львівського лісотехнічного інституту. З 1989 року Іван Федорович пішов працювати  головним інженером об’єднання «Прикарпатліс», а через рік став його генеральним директором.

За період керівництва лісокомбінатом Калуцьким І.Ф.  колектив підприємства неодноразово виходив переможцем у Всесоюзному і Республіканському соціалістичному змаганнях. Об’єм лісозаготівель в 1981 році зменшився із 513 тис. м3 у 60-тих роках до 165 тис.м3 у 1981 р., тобто в 3,1 рази. Однак випуск товарної продукції зріс з 13,5 млн. крб. в 1960 році до 21,2 млн. крб. в 1981 році.

Не припинялося будівництво нових цехів, житла. Так за цей період здано в експлуатацію цех деревинної муки, цех ламінування, санаторій-профілакторій «Джерело Прикарпаття» в селі Новий Мізунь, контори Бескидського та Вишківського лісництв, побудовано п’ятиповерховий адмінкорпус лісокомбінату, лікарня в селі Старий Мізунь, багато житлових будинків, лісовий кордон в Бескидському лісництві, реконструйовано Вигодську середню школу.

В Шевченківському лісництві була закладена постійна лісонасіннева клонова плантація модрини європейської та японської. В лісові культури почали вводити інтродуценти. В лісокомбінаті була розроблена «Продовольча програма» в результаті цього побудовані стаціонарні теплиці для вирощування овочів, корівник, займалися бджільництвом, утримувалось 5 пасік.  Великі роботи в той час були проведені по благоустрою заводів, цехів, закладено сквери, реконструйовано центр селища Вигода.

У середині 80-х років, я прийшла працювати, як молодий спеціаліст, у Вигодський лісокомбінат. Пам’ятаю, як проходила співбесіду в кабінеті директора, перед тим як приступити до роботи. Поборовши своє хвилювання, я ввійшла в просторий кабінет Івана Федоровича. Привітавшись, Іван Федорович поцікавився в першу чергу витягом з диплому, задав декілька питань стосовно моєї майбутньої професії. Сказав, що найскладнішим періодом адаптації для молодого спеціаліста буде перші три місяці роботи. Серед основних причин труднощів назвав незнання виробничих і технологічних процесів виробництва, прийнятих на даному підприємстві правил. І на останок, побажав мені успішно адаптуватись в колективі, хороших взаємин з майбутніми колегами по роботі, а також керівництвом заводу.

  Іван Федорович, як директор був строгий, любив дисципліну і в той же час був дуже справедливим. На роботу приходив рано вранці, обходив всі цехи заводу ДВП. Завод він любив,  жив ним і міг з'явитися лише йому відомими шляхами в будь-який час доби - о першій годині ночі, в чотири - шість годин ранку. У нього були години прийому, але звернутися до нього можна було в будь-який час і в  не прийомні години.

 Кожний понеділок проводилась виробнича нарада, на оперативці директор давав зауваження, розпорядження і накази начальникам виробничих підрозділів, тому що він все вже бачив. Виробнича територія заводу, цехів завжди були чисті і впорядковані. Біля кожного цеху були клумби з квітами. Під його керівництвом на всій території лісокомбінату проводилось озеленення. При ньому на підприємстві, яке інтенсивно розвивалося  працювало понад 3 тис. осіб.

З моїх спогадів:

- Щоранку ми чекали директора в цехах. Приходив трохи раніше початку роботи, перевіряв порядок на всіх ділянках, стан працюючих, дисципліну, контролював продукцію, особливо якість деревино волокнистої плити. Високий, акуратний, завжди в строгому діловому костюмі, голос спокійний, притишений. Побоювалися його, і в той же час дуже поважали. Був справедливий, зарплату оцінював по роботі. З робочими говорив про все: про політику, про сім'ю, про проблеми. Допомагав тим, хто будувався: виписував будівельні матеріали молодим сім'ям робітників, працівникам лісокомбінату давав квартири в нових будинках. Людина з великої літери. Багато робітників зберегли про нього найкращі спогади. При ньому здійснилася реконструкція заводу ДВП в 1986 році. Завод з випуску ДВП потужністю 10 млн. м2 плит на рік був реконструйований і потужність його склала в той час 11,3 млн. м2 плит на рік, а згодом було збільшено до 12 млн. м2 на рік за рахунок вдосконалення техніки і технології. Цех ламінування деревоволокнистих плит реконструкції не підлягав, хоча тут була вирішена задача розкрою плит на заготовки за спеціалізацією замовників.

Кадри на підприємстві були сильні, молодь вчилася в Закарпатському лісотехнічному технікумі, здібним молодим працівникам давав направлення у Львівський лісотехнічний інститут та Ленінградську лісотехнічну академію.

Передбачалось закінчити будівництво цеху деревної муки потужністю 10 тис. т., сушильного господарства потужністю 15 тис. м3 умовних пиломатеріалів і заново побудувати цех з виробництва чистових брускових заготовок потужністю 10 тис. м3 на рік. На перспективу по Вигодському лісокомбінату планувалось розвинути виробництво м'яких конструктивних елементів для меблевого виробництва. І до кінця 80-х років Вигодський ордена Трудового Червоного Прапора лісокомбінат мав би стати одним з підприємств, який би перейшов на безвідходну технологію виробництва. У справу була б залучена вся біомаса лісосічного фонду, яка б розподілилась таким чином:

-          хвойні гілки - на виготовлення хвойно-вітамінного борошна та хімічної продукції;

-          кора - на виготовлення хвойних екстрактів;

-          кускові відходи - на тріску для ДВП;

-          пилки - на деревне борошно;

-          стружка - на деревне борошно і частково для виробництва ДВП.

Обсяг виробництва по товарній продукції до кінця 80-х років мала би складати 22,9 млн. руб. Є про що згадати.

З лютого 1989 року по 1995 рік лісокомбінат очолював Луцький В.Я.

Коротка біографічна довідка:

Луцький Володимир Ярославович народився 6 червня 1954 року в м. Дрогобичі Львівської області. В 1976 році закінчив Львівський лісотехнічний інститут, лісо- інженерний факультет. Свою трудову діяльність розпочав в 1976 році майстром Бескидського лісопункту у Вигодському лісокомбінаті. Згодом працював економістом планово-економічного відділу, майстром буддільниці, начальником цеху оздоблення. В жовтні 1981 року був обраний головою профспілкового комітету Вигодського лісокомбінату, а в 1984 році став директором заводу ДВП. З 1986 року заступник директора лісокомбінату по виробництву, і в 1989 році очолив Вигодський лісокомбінат.

Час керівництва Володимира Ярославовича припав на дуже важкі часи - часи так званої перебудови і розвалу Радянського Союзу.

Найбільш руйнівними в ті часи для лісового господарства стали вітровали в 1989, 1991 роках, після яких залишилось багато вітровальної деревини, яку потрібно було терміново розробляти. Обласна влада почала надавала дозвіл на розробку таких лісососік всім хто зголошувався, а це різноманітні приватні фірми, колгоспи, кооперативи з усіх куточків України. Всі ці «лісоруби» завдали великої шкоди лісу, по хижацькі заготовляючи деревину і вивозячи її похапцем з лісу, не оглядаючись на те, що вони лишають після себе на лісосіці. Оминаючи нижній склад, деревина їхала не відомо куди і не відомо де перероблялась, а виробничі потужності лісокомбінату залишались не задіяні на повну потужність. Підприємство поволі ставало збитковим; це і стало однією з причин розвалу лісопромислового комплексу в 90-і роки минулого століття. А згодом розпочаті в Україні реформи лісового господарства послужили поштовхом до подальшого банкрутства такого великого підприємства, як Вигодський лісокомбінат.

Але вернемося до директора лісокомбінату – Володимира Ярославовича Луцького, природно, що директор не міг зупинити ці негативні тенденції і процеси, які валом нахлинули на політичне і економічне життя колишнього Радянського Союзу. Ці суб’єктивні і об’єктивні чинники, які привели до розвалу такого потужного підприємства, боляче відгукувались в душі Володимира Ярославовича.

Природна товариськість і доброзичливе ставлення до людей завжди були притаманні Володимиру Ярославовичу. Він володів найбільшим талантом викликати прихильність до себе самих різних людей: від робітника до головного спеціаліста, в чому мені довелося багато разів переконатися за шість років роботи під його керівництвом.

Цей талант допомагав йому і в діловому спілкуванні, на загальних зборах колективу, на робочих нарадах, які він проводив щотижня. Треба особливо відзначити його вміле диригування цими нарадами, кожен міг висловити свою пропозицію, кожному надавалася можливість аргументовано відстоювати свою позицію.

Як досвідчений керівник, він вміло використовував в роботі моральні стимули: міг двома-трьома фразами похвалити за роботу, і людина, відмічена його похвалою, знаходила друге дихання, могла працювати з повним додатком сил.

Володимир Ярославович був перш за все Людина, тому до нього йшли зі своїми  бідами, знаючи, що він знайде час вислухати і по можливості допомогти. Знав багатьох, якщо не всіх працівників лісокомбінату, їх сімейний стан, потреби і турботи. У співробітників особливо цінував професіоналізм, оригінальність мислення, вміння аргументувати свою пропозицію, високу працездатність. Постійно вчив керівників підрозділів мистецтву управління колективом, доброзичливості та вмінню активно співпрацювати один з одним.

У той же час, він не прощав брехні і обману. У таких випадках бував гранично жорстким в аргументації провини, не допускаючи при цьому образи і приниження на адресу того, хто провинився, але не був мстивий або злопам'ятний. Ось такі, виняткові особливості такої особистості-Людини, як Луцький Володимир Ярославович.

Пізніше, в результаті реформи лісового господарства, яка відокремила лісове господарство від деревообробки, з 1995 року на підставі наказу Міністерства лісового господарства № 57 від 26.03.1995 року було створене Вигодське державне лісове господарство, яке очолив Луцький В.Я. Розпорядженням облдержадміністрації № 85 від 07.02.1996 року Вигодському держлісгоспу надали в постійне користування 59,9 тис. га лісового фонду для ведення лісового господарства. До складу якого увійшло 13 лісництв, 26 майстерських дільниць, 98 лісових обходів.

Так безславно закінчилась історія такого великого і потужного підприємства, як Вигодський Ордена Трудового Червоного Прапора лісокомбінат. Хочеться задати сакраментальне питання, чому так сталося? Відповідь на нього, мабуть, дадуть вже наступні покоління.

При підготовці статті використовувалася література і архівна документація:

- Лесной комплекс в Карпатах М. «Лесная Промышленность» 1983 год

Архів ПАТ «Вигодський лісокомбінат»:

- Книга №2 Личные дела уволенных ИТР и служащих по Выгодскому опытному лесокомбинату за 1974 год с буквы «Б» по букву «Л»;

- Личные дела уволенных ИТР и служащих по Выгодскому ЛК за 1978 год с «А» по «Г» с №01 по №13. 

Архів ДП «Вигодський лісгосп» - особові справи 2010 року.

 

Коли прилітають шпаки?

Якщо з лози дозріли грона,

Шумлять ліси, що їх садив,

І вивісив шпаківню в кронах,

Життя даремно не прожив.

  Для всіх цікаве питання: коли прилітають шпаки? Вони прилітають ранньою весною. Якщо весна видається рання і тепла, як цього року, то шпаків можна побачити вже з кінця лютого. Якщо ж весна затяжна, пізня і холодна то приліт шпаків може затриматися і до квітня. Але не пізніше його середини. Спочатку вони трапляються рідко, але через кілька днів їх вже можна зустріти майже скрізь.

З усіх співочих птахів, мабуть, найближча до людини птах - це шпак. Хто не бачив, і не знає шпаків, не слухав їх весняного співу? З незапам'ятних пір люди влаштовували для них дерев'яні будиночки-шпаківні, пристосовували їх під дахами своїх будинків, підвішували на жердинах і стовбурах дерев.

Прилітають шпаки, коли ще подекуди лежить сніг на полях і в лісі. Приліт шпаків - вірна ознака близької і надійної весни. Після прильоту, шпаки починають квапливо влаштовувати свої гнізда. Розміщуючись, шпаки займають свої колишні шпаківні. Але якщо в них уже поселилися горобчики, а це житло знадобилось шпакам, то вони швидко виселяють з них непроханих квартирантів. Птахи починають наводити там порядок: виносять в дзьобиках торішнє сміття, а потім сідають на гілках і з цікавістю оглядаються навколо. Молоді ж шпаки шукають, де б їм оселитися. Шпаки влаштовуються на проживання не тільки в населених пунктах, але й у лісі, тому що шпак ще здавна був лісовим птахом. Вони часто займають там дупла, видовбані дятлами. А якщо необхідного житла не вистачає, то  у цьому їм добре допомагають люди, а точніше лісова охорона лісництв, які виготовляють і розвішують шпаківні на деревах. Тому, дбаючи про шпаків, вивішуючи шпаківні біля будинків, в садах і парках, вивішують і в лісі – і це дуже корисна справа!


  Весною 2017 року у ДП «Вигодський лісгосп» було виготовлено 100 шпаківень і 30 годівниць. Ці житла для птахів будуть розвішені по всіх лісництвах, а годівнички притримають до наступного зимового періоду. Шпаківню потрібно вішати в захищеному місці на дереві так, щоб опівдні її добре обігрівало сонце. Вішати шпаківню в лісі потрібно вище 2 метрів над землею, для того аби хижаки не змогли дістатися до птахів.

Учні Шевченківської ЗОС І-ІІІ ступеня середньої школи долучились до цієї благородної акції і разом зі співробітниками Шевченківського лісництва вирушили в ліс, щоб закріпити шпаківні на стовбурах дерев.  В акції взяли участь учні 10-го класу. Акція щорічно навесні проводиться під егідою лісничого Шевченківського лісництва Тисяка Василя Васильовича і майстрів лісу. Всі школярі розбилися на групи і під керівництвом працівників лісництва, пройшли за своїми маршрутами в урочища "Шандра" і "Жакля", де крім розвішування шпаківень і годівниць, вони паралельно зібрали сміття, залишене недбайливими відвідувачами рекреаційних місць.

- Учні надали величезну допомогу пернатим, які поселяться в шпаківнях і будуть згодом приносити велику користь у знищенні шкідників лісу, - вважає лісничий Шевченківського лісництва Тисяк Василь Васильович.

Протягом року школярі спостерігатимуть за птахами, які поселяться в нових шпаківнях і записуватимуть свої спостереження. "Ми чекаємо на вас, птахи!", "Кожному шпаку - по хатині!" - з такими словами зустрічали школярі перших гінців весни. Учні розвішували шпаківні, спостерігали за тим, як птахи заселяли і обживали нові будиночки. 

Земля ще вкрита снігом, лише де-не-де позначилися проталини, а з вершини дерева вже чути перша пісня шпака. Мелодія ллється тихо, спокійно, без натхнення, може позначилася втома після тривалого перельоту. Пора упоєного співу у них попереду, коли самка шпака починає відкладати яйця, тоді можна буде почути, як заливається біля гнізда пернатий співак-пересмішник. Його називають так тому, що в своїй пісні він передражнює різних домашніх тварин. Шпаки служать зразком доброї і працьовитої сімейної пари. Шпак і його «дружина» разом влаштовують своє гніздо, сумісно вигодовують пташенят. Сидить на гнізді самочка, а самець тішить її дзвінкою, заливистою піснею.

Навесні шпак весь чорний, шия і груди з зеленувато-фіолетовим відливом, крила і хвіст бурі. З давніх-давен люблять цю птицю в нашому народі. І не тільки тому, що від цих птахів багато користі - навесні разом з іншими птахами ходять вони по полях, лісових галявинах, збираючи комах і їх личинок, що зимували в землі; влітку відшукують і поїдають у великій кількості різних гусениць, жуків-листоїдів; вигодовують пташенят, прилітають до гнізда по 200-300 раз в день, і кожен раз приносять по 3-4 великі комахи, а дрібних - набагато більше. За літо пара шпаків разом з потомством знищать не менше чверті мільйона комах!

Але шпаків люблять також і за веселу вдачу. Неважливо, що у них немає своїх пісень, як у солов’я, але вони чудово копіюють чужі звуки і мелодії, часто співають пісні зябликів, дроздів, горихвісток, іноді приносять нам навіть "африканські мелодії" - пісні, запозичені у птахів на зимівлі. А іноді раптом заквакають жабою або загавкають собакою і знову заспівають "попурі" з чужих пісень. І це дуже  добре у них виходить! Я дуже люблю шпаків, завжди милуюся  їхнім життям, і з задоволенням слухаю їх весняні пісні. Скоро одягнеться листям ліс, з’являться на сонечку перші лісові квіти, зазеленіє травичка, а шпаки все ще співатимуть і співатимуть біля мого будинку, і зустрічатиме мене мій друг-шпачок, що живе в старому, дуплявому клені-яворі, який росте неподалік контори держлісгоспу. Весь час, коли я йду на роботу зранку, він хазяйновито шукає різних жучків, комах з під торішнього опалого листя, і інколи вітає мене дзвінкою піснею у ті ясні погожі дні, коли встає весняне сонечко.

 

Гора Замчище Мало-Тур’янського лісництва

(Історія Острогського замку)

  Кажуть, що зима майже завжди приходить раптово і неждано. У цьому році вона дуже поспішала до нас. Ось пішов сніг, і зима по-справжньому вступила в свої права. Припорошила і понакривала дерева в лісі пухнастим снігом і будуть вони зимувати під цією білосніжною ковдрою аж до самої весни. А що ми знаємо про дерева? Як вони живуть, що відчувають і про що думають? Дерева ростуть весь свій вік. Навіть величезні старі дерева-велетні, і ті щороку підростають, як маленькі дітки.

Дерева в лісі все своє довге життя стоять на місці не рухаючись, і не дивлячись на свою нерухомість, вони все-таки живі. Вони дихають, розмовляють між собою, за допомогою тихесенького вітру перегукуються один з одним. Ви чули коли не будь, як в лісі перешіптуються дерева? Думаєте, що я несу якесь марення і говорите собі:  "Що, вона хоче? Хіба дерева можуть говорити?"

Так, вони можуть говорити. Ми просто не чуємо їх, не можемо зрозуміти їхньої мови, але вони живі, такі ж як люди. Вони відчувають і дихають так само як ми, гріються в променях теплого і лагідного сонця, тягнуться до нього всіма своїми листочками, хвоїнками, цілим єством. Вітер легенько колише їх листя і гілки, створюється враження, що вони говорять шелестом листя і шумом гілок.


Так, я вірю, що дерева можуть говорити.

У лісі багато різних дерев. Вони ростуть один проти одного і часто ведуть між собою бесіди. Ви запитайте "Які?". А різні. Я дивлюся на них і думаю: "От стоїть могутній дуб, а поруч тоненька і красива смерічка. І можливо, що вони закохані в один одного. Дуб часто признається смерічці в любові, а смерічка, як справжня дама покірно слухає його і іноді кланяється темно-зеленими, колючими гілочками в його сторону. Вони намагаються дотягнутися один до одного і іноді, у них це дуже гарно виходить.

Іноді дерева ведуть світські бесіди про те, що навесні в одному з дупел перелітні птахи звели собі гніздо і у них з'явилися маленькі пташенята, про те, що неспокійні, вертляві сойки сварилися на одній з гілок сусіднього дерева. Вони шумно галасували і билися так, що пір'я летіло в різні боки. Іноді дерева скаржаться один одному розповідаючи про свої біди, болі і хвороби. Старий дуб каже, що до нього потихеньку підкралася старість і що скоро прийдуть люди з страшною бензопилою і спиляють його. І лишиться після нього великий пень, який з часом струхлявіє і покриється мохом, нагадуючи про те, що і тут колись пульсувало і вирувало життя. Столітній дуб, мудрий, а наївна молоденька смерічка ​​посміхається дивлячись на нього і каже: "Ти старий, тебе давно вже треба було спиляти". Дурненька!

Я гуляла по лісі Мало-Тур’янського лісництва, неподалік бистроплинної гірської річки Свіча, урочище «Осій», спостерігаючи за могутніми деревами. Була тиша і випадковий вітерець гойдав дерева і створювалося враження, що вони мило шепочуться між собою. Якщо розкрити своє серце, то можна багато почути і зрозуміти про що говорять дерева, шарудячи своїми  листочками.

  Моя мандрівка закінчилася біля підніжжя гори Замчище. Цікава гора своєю історією – нагромаджень скель, на яких своїми цупкими коріннями чіпаються сосни, піднімаючись таким чином у  верх гори. Могутні валуни - пісковики виступали із тіла гори, а деякі з плином часом відірвавшись від материнського лона, лежали поруч біля її підніжжя.



Сама назва гори говорить про те, що колись у сиву давнину тут стояв величний замок. Замок на цій горі був побудований князем Острогським в ХІІ столітті і простояв аж до кінця ХІY століття. Від нього залишилися тільки оборонні вали і рови з північно-західної сторони. Дорога на замок йшла зі сторони Вигодівки, що рядом з селом Витвиця. Коли засновувалось поселення Новоселиця замок вже 100 років, як не існував. Що стосується  сучасної Новоселиці, то про неї перша письмова згадка зустрічається в 1657 році. Дослідники стверджують, що саме неподалік цього села, на лівім березі ріки Свіча, ще в часи Галицької Русі існувала фортифікаційна споруда (залога) – один з карпатських оборонних пунктів, де люди князя Острогського стерегли і обороняли  переходи через Карпати. До речі, донині збереглися сліди цієї давньої споруди, тому цю місцевість  назвали Замчищем. Так називається вона і до сьогоднішнього часу. Отже, можна стверджувати, що виникнення села Новоселиця пов’язане із заснуванням оборонного укріплення, поблизу якого селився ремісничий люд. На сьогодні, це ще й природний заповідник. На голих скелях урочища ростуть реліктові сосни.  На вершині гори Замчище в різні часи находили всякі старожитності.

Урочище «Осій» багате на залізну руду. Поклади руди є і на самій горі Замчище, а також вздовж дороги від замку до Вигодівки, яка проходить по схилі гори де залізна руда виходить на поверхню. В давнину тут добували руду і плавили в плавильних печах. Зокрема, за давніми переказами, шість плавильних печей знаходились на Дарваєвому березі.    



Князь Острогський побудував замок для охорони дороги з Галицько-Волинського князівства  на Угри (теперішня Угорщина). Сьогодні ця дорога йде через селище Вигоду на Вишківський і Торунський перевали. Замок був, як прикордонна застава Галицько-Волинського князівства на межі з Уграми, і контролював перевал через Карпати. Замок гори Замчище першим приймав удари Угрів, які йшли війною на Галицько-Волинське князівство. Також він вистояв і надійно перекривав перевал під час монголо-татарської навали в 1240 році.

Після того, як монголо-татари відступили, замок князя Острогського зажив мирним життям і виконував покладені на нього функції. Внизу гори уздовж річки Свіча були княжі луки на яких випасали коней і стада овець. Коли трохи пізніше на цих луках виникло перше поселення – його назвали Княжелукою. Тобто поселення на княжих луках. Замок князя Острогського проіснував до розпаду Галицько-Волинського князівства. Тобто до кінця ХІY століття. Ось така, цікава історія гори Замчище Мало-Тур’янського лісництва, біля якого я опинилася ненароком пізньою осінню.

Цікаве Мало-Тур’янське лісництво, насамперед своєю назвою, яке походить від назви однойменного села. Зі слів старожилів відомо, що село Мала-Тур’я виникло у першій половині ХІХ століття і звалося спочатку Гнила Тур’я. Адже місцевість поблизу річки Тур’янки досить таки заболочена. Існує легенда, що на березі річки росла буйна трава турязник і її охоче випасали дикі бики – тури, які водились тут з давніх давен. Незабаром сюди занадились стрільці князя Турка, які немилосердно нищили цих тварин. Останній скошений стрілами тур упав у річку, яку згодом назвали Тур’янкою, а невелике поселення – Малою Турою.


Очолює Мало-Тур’янське лісництво молодий лісничий, але вже досвідчений, з десятирічним стажем роботи лісничий Луцький Олег Володимирович. Керувати людьми часом буває складно навіть досвідченому, з великим стажем, людині. А з невеликим досвідом роботи фахівцеві, і зовсім непосильне завдання. Однак, Олегу Володимировичу ця справа виявилася по плечу. Відразу після  закінчення Львівського державного лісотехнічного університету, молодого фахівця призначили помічником лісничого Людвиківського лісництва, потім став лісничим Бескидського лісництва, пропрацювавши на цій посаді три роки, згодом був переведений лісничим Мало-Тур’янського лісництва.

- А що ж Вас до цієї професії привело? – цікавлюся я.

- Мені ця професія, напевно, у спадок передалася, - посміхається Олег Володимирович.

 - Мої батьки все своє життя були пов’язані з лісовою галуззю, я в цьому оточенні виріс і іншого життя для себе не уявляю.

Любов до природи закладається з дитинства, -  вважає лісничий.

 - У моєму випадку це дійсно так. Народився і виріс я в селищі Вигода.  Мій батько Володимир Ярославович, очолював багато років найбільше підприємство в районі - Вигодський лісокомбінат, а згодом і Вигодський держлісгосп. Тому ще в школі у мене з'явилося бажання працювати в лісі. Коли настав час вступати, я вже не сумнівався, що зв'яжу своє життя саме з лісом.

Цього літа вже буде три роки, як Олег Володимирович Луцький очолює лісництво.

- Навчання в університеті мені дало дуже багато. Там я отримав не тільки величезну теоретичну базу, але і гарну практику, - розповідає Олег Володимирович.

- Перші два курси у мене улюбленим предметом була геодезія. А потім віддавав перевагу тим предметам, якими зараз користуюся: лісовідновлення, лісовпорядкування і іншим. У нас у групі було багато хлопців, і треба сказати, що всі вони ставилися до цих дисциплін з непідробним інтересом. Про навчання в університеті завжди приємно згадувати. Особливо запам'яталися лекції тих професорів і викладачів, які вже мають багатий життєвий і практичний досвід.

На думку Олега Володимировича, найскладніше - це робота з людьми.

- На практиці нас вчили, як робити відводи, як вирощувати ліс і багато чому іншому. А ось керувати людьми доводиться вчитися самому, - каже він.

 - Перші роки було дуже важко, а потім стало трохи легше. На керівній посаді, як ніде, потрібен досвід, адже ти відповідаєш не тільки за себе, але і за людей. Тут необхідно передбачити все. А для цього роботу треба побачити зсередини, розібратися, зрозуміти всі нюанси. Важливо навчитися прораховувати все на десять кроків вперед. Наприклад, в який лісовий масив відправити людей на заготівлю деревини. Влітку - в один, взимку - в інший, щоб була можливість дістатися туди, заготовити і без проблем вивезти деревину. Згодом дізнаєшся про колектив, розумієш, як хто працює, знаходиш до людей індивідуальний підхід.

В лісництві працюють п'ять майстрів лісу, і права рука лісничого - помічник лісничого Дацьо Руслан Ігорович. За словами Олега Володимировича, команда невелика, але з основними обов'язками справляються. Перед початком робочого дня, обов'язковий дзвінок директору з доповіддю про обстановку та події за минулу добу.

- Це офіційно робочий день починається і закінчується за графіком, - відверто каже Олег Володимирович.

- А насправді, він не починається і не закінчується: ти живеш цим цілодобово, по-іншому не виходить, якщо любиш свою роботу. Але в цю професію і приходять саме такі люди, ті, хто любить природу і любить за нею доглядати.


- Два – три  рази в тиждень я обов'язково інспектую всю, підконтрольну мені територію, це необхідно, адже виявити будь-які порушення і виправити становище можна лише по гарячих слідах. Іноді трапляються загоряння в весняно-літній період, восени і взимку – жителі ближніх сіл намагаються незаконно вирубувати ліс, іноді спостерігається падіж диких тварин. За збитки, завдані лісі, ми матеріально відповідальні.

- А в чому ж все таки різниця між майстром лісу і лісничим? – питаю я Олега Володимировича.

- Лісничий - це фахівець з лісовпорядкування, використання і захисту лісу, тобто лісогосподарник, який відповідає за життя лісового господарства в цілому. А майстер лісу, - це лісовий сторож, який охороняє ввірену йому ділянку території від несанкціонованого полювання і незаконних порубок. У нашому лісництві за кожним майстром лісу закріплена територія близько 450 га, яку він пильнує і охороняє.

- Лісничий стежить за тим, щоб рубка дерев не нашкодила лісу, щоб вигорілі або виробленні місця своєчасно засаджувалися новими деревами, ліквідує захаращення старих і повалених стовбурів. Він здійснює підготовку саджанців і насіння, визначає місце і час посадки. Зусиллями лісничого і його помічника облаштовуються нові ліси, замість минулорічних вирубок. А територія Мало-Тур’янського лісництва немаленька - 2207 гектара. Як бачите, роботи дуже багато, і відпочивати нам на лісових просторах ніколи.

- Чим особливо цікавим є Мало-Тур’янське лісництво?

- На мою думку – дендрологічним парком  під однойменною назвою, який заснований в 1996 році. Площа парку становить 6,8 га і знаходиться на території  Мало-Тур’янського лісництва. Насадження в парку багате за видовим складом дерев та чагарників цінних порід. Тут зростають основні лісоутворючі породи дерев – ялина європейська, ялиця біла, дуб звичайний, дуб червоний, клен-явір, а також дерева-екзоти – береза карельська, сосна кедрова, бархат амурський. Цей парк цінний в науковому, освітньо - виховному та рекреаційному відношеннях. Ось, основна родзинка Мало-Тур’янського лісництва.

А ще, примірявши на себе професію лісничого, я зробила висновок, що часом ремесло охоронця порядку і життя в лісі буває небезпечним. Бувають випадки, коли зустрічаються не зовсім порядні і чесні громадяни - шкідники природи, браконьєри. І впоратися з ними без наряду поліції іноді дуже складно, тоді доводиться викликати на підмогу правоохоронців.

Ось, наприклад, два роки тому назад, біля скель вищезгаданої гори Замчище, був вбитий великий лісовий полоз невідомими зловмисниками. Карпатськиий (лісовий) полоз, або ескулапова змія, — найвідоміший серед полозів. Назва змії пов'язана з ім'ям грецького бога лікування Ескулапа, який зображувався у вигляді старця з жезлом, навколо якого обвилася змія. Донька Ескулапа на ім'я Гігейя (від імені якої, до речі, виникло слово «гігієна») також зображувалася зі змією, що п'є з чаші. Таким чином, на емблемі медиків зображено саме лісового полоза. Взагалі лісовий полоз має дуже цікаву історію. Його шанували давні римляни, часто тримали при банях та купальнях. Це дуже красива та граціозна змія.... Не отруйний ескулапів полоз може досягати до двох метрів. Він є найбільшою змією Карпат. Його латинська назва "longissia" означає - найдовший. Ескулапів полоз є теплолюбним видом і належить до зникаючих видів, тому він занесений до Червоної книги України (ІІІ категорія, рідкісний). Чисельність полоза на сьогодні є доволі низькою. Однією із причин зменшення його чисельності є пряме переслідування з боку людини. Багато людей думають, що змія є тим не безпечнішою, чим більші розміри вона має. У випадку із ескулаповим полозом це зовсім не так. Не людям треба його остерігатися, а йому людей! В Карпатах він зустрічається в лісистих передгір’ях, у букових лісах, на вологих луках, у кам’яних передгір’ях, де зростає розріджений ліс, де є вихід скельних порід порослих лісовою рослинністю, так як в урочищі «Осій» Мало-Тур’янського лісництва, на берегах гірських рік (ріки Свіча, Мізунка). Полоз лісовий – тварина з денною активністю. Добре повзає по деревах, утримуючись за найдрібніші нерівності кори. Свої сховища плазуни влаштовують у дуплах дерев, в норах ссавців, порожнинах під камінням, пнями, купах хмизу, тріщинах скель. Живиться полоз лісовий мишовидними гризунами, ящірками, птахами, яйцями птахів.

Шановні громадяни не нищить природу, і не завдавайте шкоди беззахисним і безвинним тваринам, плазунам, птахам. Людина, сама будучи частиною природи, мала би інтуїтивно відчувати, що благотворно, а що згубно впливає на цей прекрасний світ, що існує навколо нас. Тільки уважне і чуйне ставлення до навколишньої природи може допомогти не вчинити непоправних помилок, так як наприклад, з диким биком-туром, якого вже ніяким чином не відродити, і який втрачений для людства назавжди, не зробімо такої ж помилки відносно лісового полоза.

Ось такі трудові будні Мало-Тур’янського лісництва. І хочу побажати таким людям, як Луцький Олег Володимирович, його помічник Дацьо Руслан Ігорович та всьому колективу Мало-Тур’янського лісництва, щоб їм завжди супроводжувала удача, адже вони щиро живуть своєю благородною і такою потрібною всім нам професією.

Зустріч Нового року - це довгоочікувана подія для всіх, як для маленьких так і дорослих. У магазинах - величезна різноманітність ялинкових іграшок, різдвяних вінків, новорічних сувенірів. Однак набагато оригінальніше будуть виглядати вироби на Новий рік, зроблені своїми руками для близьких і рідних людей.

У Долинському народному домі «Просвіта», яким опікується Катерина Ярославівна Тусик та керівником шкільного гуртка «Флористика і фітодизайн інтер’єру» Долинської ЗОШ І-ІІІ ступенів  № 7  Іриною Василівною Микулин за їх ініціативою було запрошено учнів 7-х класів цієї ж школи для участі в студії «Флористики і фітодизайну», щоб допомогти їм з легкістю привести у виконання цікаві новорічні ідеї у вигляді новорічно-різдвяних композицій. З глибокої давнини природа була стимулом для творчості у всіх видах і жанрах мистецтва. Рослини надихали скульпторів, художників та архітекторів. Однак, жодний вид мистецтва не пов'язаний так тісно зі світом природи, як флористика та фітодизайн. Передаючи в композиціях життя природи в її динаміці та багатогранній красі, людина глибше пізнає світ природи, відкриває його закони, пробуджує почуття любові та бережливого ставлення до природи, розкриває свої художні здібності та смаки. Зв'язок мистецтва й природи є ефективним засобом виховання та розвитку маленької особистості. Використати можливості природи і мистецтва для розвитку та професійного самовизначення учнівської молоді покликана студія народного дому «Просвіта».

Перед початком практичного заняття до слова було запрошено представника ДП «Вигодський лісгосп» інженера відділу лісового господарства Погорєлову О.М., яка розповіла учням легенди про походження новорічної ялинки, ялинкових прикрас та про те, що треба в подальшому відмовитись від використання живих ялинок, щоб не брати участь у вирубці лісів, а надавати перевагу штучним ялинкам. Ліс - це поновлюване джерело, який при грамотному використанні прослужить не одне століття. Повітря, сонце, небо, земля — це багатство кожної людини. І дуже важливо все це зберегти. Раніше люди схилялися перед природою, вшановували її. Зараз людина хоче від неї взяти якнайбільше, забуваючи, що вона — гість на землі. То ж берегти природу — це одне із важливих завдань кожної людини. Школярі з цікавістю вислухали цікавинки про ялинку, скільки видів ялинок існує в природі, термін її життя, корисні властивості хвойних порід дерев та багато іншого.

Потім школярі під керівництвом своїх наставників приступили до практичного заняття – створення новорічно-різдвяних композицій. Учні під час навчання в шкільному гуртку добре засвоїли такі поняття та терміни: аранжування, букет, вінок, гірлянда, дизайнер, ескіз, «засніження» рослин, засушування, ікебана, каркас, композиція, консервування рослин, кошик, ландшафт, озеленення, панно,  сухоцвіти, фіто композиція і флористика.

Основні засоби, якими користувалися діти під час практичної  роботи:

прилади:  клеєвий пістолет;

спеціалізоване обладнання: декоративні горщики для квітів, ємкості для практичних робіт, вази (різних форм), декоративні плошки, аксесуари для аранжування;

інструменти: секатор, ножиці побутові, плоскогубці, кусачки, шило, пінцет, голки, ножі, садові ножиці, підставки, кошики;

матеріали: клей, нитки, балончики фарби, стрічка, тканина, фурнітура, дріт, пір’їнки, кольоровий папір, ватман, скоч, свічки, новорічні кульки, тюль, шифон, горішки, шишечки, живі гілочки ялиці та ялівцю.

До речі, більшість прикрас можна зробити спільно з дітьми не тільки в школі і в студії, але й дома разом з батьками і це буде чудовим, а головне - корисним дозвіллям для дітей.

Катерина Ярославівна запропонувала школярам виготовити своїми руками –ялиночку з гілочок ялиці, які нарізали і доставили майстри лісу Мало-Тур’янського лісництва при безпосередньому сприянні лісничого Луцького Олега Володимировича від очистки ЛЕП і газопроводу. Діти із захопленням під керівництвом Катерини Ярославівни виготовили декілька мініатюрних ялиночок з живих гілочок ялички. Прикрасили їх паперовими, кольоровими стрічками, горішками і шишечками. Виготовлена таким чином ялинка з гілок своїми руками прикрасить будинок і створить атмосферу справжнього дива. Ще б пак, адже це маленьке диво було зроблено власними руками школярика!

Під керівництвом  Ірини Василівни частина учнів виготовляла мініатюрну різдвяну композицію. З тюлі, шифону, новорічної кульки, бус і ялівця. Кожна дитина проявила неабияку фантазію і креативність. Хоча Ірина Василівна виготовила власноруч взірець для маленьких дизайнерів, у кожного школярика експозиція виготовлена з власним смаком і мала свій неповторний вигляд. Діти з захопленням своїми руками складали маленькі острівці новорічного ЩАСТЯ. Такі невеликі композиції можуть прикрасити будь-який новорічно-різдвяний стіл, або з їх допомогою можна декорувати кімнату - наділяючи її духом очікування казкових свят – Нового Року та Різдва Христового!

Сподіваємося, що зустріч була цікавою і пізнавальною для школярів Долинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №7. До нових зустрічей!

Сторінка для дітей до

Дня Святого Миколая

 

Лісова казка Собольського лісництва

     Великі стада овець, корів і коней пасуть пастухи-чабани, а про ліси піклуються лісничі.  І ось, в одному величезному, казковому лісі, а саме в Собольському лісництві, є лісничий, і зовуть його, Анатолій Володимирович Янцур. Він цілий день ходить по своєму чарівному лісі,  і кожне дерево в своєму лісництві знає в лице і по імені.

У лісі лісничому цікаво і весело, а вдома у нього є ще більша радість, адже на нього завжди з нетерпінням чекає маленький синочок – Володя. Які цікаві новини принесе татко з казкового лісу, що йому розказали лісові велетні-дерева і дикі звірі?

 - Татку розкажи, як звірі готується до зими? – запитав Володя якось свого тата.

  Розкажу я тобі сьогодні не просто лісову оповідь, - сказав тато маленькому Володі, беручи його за ручку по дорозі з садочку додому. – Я розкажу тобі справжнісіньку історію про життя маленьких звірят і як вони готуються до зими. От, що з ними трапляється в холодну і голодну пору року.

- Зима ... Ліс стоїть, нібито зачарований: ніщо в ньому не рипне, ніщо не хрусне. Сніг лежить товстими гребенями на ялинових і ялицевих гілках, опущених низько, низько, майже до самої землі. Пусто на  лісовій дорозі – вузькій залізничній колії, яка тягнеться берегом ріки Соболь, з чорними деревами і ялівцевими кущиками обабіч дороги. Незвично, а тому трохи моторошно в лісі від його тиші, від оточуючих високих темних ялин і ялиць. Похмуро в лісі в сірий, зимовий день, коли і земля, і небо білі, а дерева стоять вкриті білим пухким снігом, лишень чорні стволи дерев пробиваються через біле мереживо снігу і гілок. Але варто сонцю висвітлити лісову просіку, і засяють на землі різнокольорові іскри і заблищать сріблом похмурі дерева. Тоді на прогалинах то промайне зайчик, то пробіжить лисичка, замітаючи слід пухнастим хвостом, і з дерева ні-ні та й зірветься, важко махаючи крильми, куріпка або глухар. І все це без шуму: все це бачиш, але не чуєш. Вдень тиша лісу ще зрідка пожвавлюється пролітаючи де інде птицею, або шурхотом лісових мешканців. Вночі повна тиша: хіба на узліссі чується виття, і по мигаючими в кущах фосфоричних вогників очей можна зрозуміти, що це завивають вовки.

Безмовний ліс, засипаний снігом, здається спочиваючим в глибокому сні. Велика частина тварин солодко спить в своїх нірках, а рослини дрімають, бережуть сили до наступної весни.

А що робить малесенька білочка в такому лісі? Вона морозу не боїться. Її можна зустріти в лісі, навіть коли дуже холодно. На відміну від багатьох звірів, що впадають на зиму в сплячку, білки не сплять всю зиму. Звичайно, навіщо спати, коли навколо така неймовірна краса! І лише в дні з сильними і тріскучими морозами, вони іноді залишаються в гнізді і сплять.

Для того, щоб вижити в люті морози, білочка повинна посилено харчуватися. А звідки взимку білочці брати їжу? Адже все навколо вкрите білою ковдрою і горіхів зовсім не видно. Про це білки повинні подбати восени. Вони збирають жолуді, горіхи ліщини і бука, гриби, ховають їх у дупла дерев, в траву і мох.

В осінні дні, з самого ранку білочка біжить в смерічники, кедрівники, ліщинники і досить швидко повертається, несучи в зубах вже очищену від лусочок, наприклад, шишечку кедра. Добігши до затишного, на її думку місця, білочка бере шишку в передні лапки, швидко виймає кілька горішків, кидає шишку і біжить зі своєю ношею в густий мох, де й ховає їх там. Іноді вона при цьому поправляє лапками розкиданий в сторони мох і приховує сліди своєї ґаздівської роботи.

Білки заготовляють для себе і гриби, які сушать, розвішавши їх на гілках або розклавши на пнях і на повалених стовбурах дерев.

Білці взимку ні мороз, ні вітер не страшні. Як закрутить заметіль, негода - білочка мерщій до свого гнізда поспішає. Гніздо у білки, влаштовано як у птиці: з гілок, з сучків. Та й  зроблено ж гарно як - ніби велика куля, кругла, а збоку лаз.

Усередині гніздо вистелено сухою м'якою підстилкою: затишно в ньому і тепло. Забереться білочка в гніздо, а щоб холодний вітер не задував, ще лаз підстилкою закриє. Потім згорнеться клубочком, пухнастим хвостиком прикриється і спить, і сниться їй тепле ласкаве, весняне сонечко, омріяна і така довгоочікувана весна…

А зовні крижаний вітер так і виє, так і несе мілкий, колючий сніг. Вщухне негода, білочка з гнізда вилізе, струсонеться і поскакає з дерева на дерево - їжу собі добувати: де ялинову шишку зірве, де сухий гриб розшукає, який сама влітку на суку сушити залишила. Але головна їжа у білки ще з осені в сховку запасена - в дуплі старого дерева. Там у неї і жолуді і горіхи є - на всю зиму запасів вистачить.

Білочка готується до зими не тільки роблячи припаси. Не забуває вона і поміняти літню шубку на зимову. Зимова шубка у білочки сіра, і набагато тепліше, ніж літня.

 Білочка стрибне в своє дупло -

У ньому сухенько і тепло.

Є запас горіхів і ягід,

Їх, часом, їй не з'їсти і за рік.

  «А як же зимує руда лисичка в холодну і сніжну зиму?» – далі питає Вовочка у тата. «А що ми знаємо про цих розумних і красивих тваринок?» -  питає  тато маленького Володю. Чи відомо нам, як вони готуються до зими? А правда чи ні, що лисиця взимку змінює забарвлення шубки?  І як готується лисичка до зими?»

Лисиця - хижа тваринка і дуже приваблива. Пухнастий хвостик, вузька мордочка і маленькі розумні очі роблять звірка красивим, не залежно від пори року. Лисиці - дивовижні істоти, не дарма в багатьох казках і оповіданнях їм відводиться роль головного персонажа.

Лисичка добре адаптована до холодної і сніжної зими. Як же все-таки тваринці вдається пережити холодну зиму? Лисиця - спритний звірок, вона невибаглива і легко звикає до будь-яких умов. Вона хижак, але взимку може поласувати знайденими під снігом плодами або ягодами. Хороший результат дає полювання на гризунів, тому голод взимку лисиці не страшний.

Своє забарвлення лисиця до зими не змінює, але її шубку не впізнати, вона стає товща, яскравіша і пухнастіша. Густою шерстю покриваються і лапки лисички, тому на снігу вона не мерзне. Руда красуня пересувається по засніжених полях тихо, як у валянках.

Чому своє забарвлення лисиця на зиму не змінює? Чому природа розпорядилася так, що всі тварини готуються до зими, а лисиця - ні? На це ніхто не може дати відповідь, навіть вчені.

 Взимку лисиця добре почуває себе в лісі, хоч вона і не змінює колір, але заплутувати сліди, виходячи з нір, у неї це чудово виходить. До того ж в снігу шубку можна скупати і її колір стане ще більш яскравішим. Рудий колір кидається в очі на білому снігу, але у тваринки немає побоювань з цього приводу, вона відчуває себе комфортно, не змінює своїх звичок і виживає навіть в найхолодніші і сніжні зими.

До зими лисички готуються, але по-своєму. Вони переходять полювати в місця з високою травою, в якій без великих зусиль можна сховатися. Своєрідне забарвлення хутра, як найкраще підходить під колір сухої осінньої трави, якої багато на луках, долинах, узліссях, галявинах і полях. У ній ховаються взимку мишоподібні гризуни, тому лисички люблять полювати в цих місцях. А пожухла трава на зимових полях, високі болотні трави, всохлі бур'яни мають такий - же буро-рудий колір, як і шубка лісової красуні.

Лисиці подобається всюди - в полі, в лісі, на лузі, на березі водойми. Переплутати її з іншим звіром неможливо. Ну, скажи, у кого ще є така шикарна руда шубка і довгий пухнастий хвіст з білою цяткою на кінці?

Лисичка - велика модниця! Шуб у неї аж дві - зимова і літня. Причому зимова - набагато тепліша: хутро у неї густіше і довше, ніж у літній.

Слух у цього звірка - пречудовий. Взимку лисиця уважно прислухається до різних звуків і безпомилково визначає, де під снігом возиться мишка. Вона тут же розгрібає сніг і наздоганяє здобич. Бувалі лісники, кажуть, що лисиця «мишкує».

До честі лисиці потрібно віднести й те, що вона відрізняється великою кмітливістю і хитрістю. Недарма в народі кажуть, що лисиця сімох вовків проведе. Ось, така вона наша руда лісова красуня!

- А ти знаєш, як зайчик готується пережити довгу і холодну зиму? – питає далі Анатолій Володимирович.

- Ні. Не знаю – каже Володя.

Зайчик готуються до зими ще восени. Головна частина підготовки зайчика до зими - зміна шубки.  На білому снігу сіра шубка зайчика буде виглядати зрадницьким плямою, а у зайця немає іншого захисту, як швидкі ноги і вміння ховатися. Сіру шубку зайчик поступово змінює на білу. Він стає білим і лише по спині у нього тягнеться тоненька сіра смужка шерсті. У зайчика з середини жовтня починають біліти задні лапки. Потім білизна йде вперед і вгору. Біліють живіт, передні ноги і вуха. Потім боки і задня частина тіла. На початку грудня заєць уже суцільно білий. Погано доводиться довговухим, коли довго немає снігу, а вони вже вилиняли. Біле хутро видає їх ворогам.

Ще заєць готується до зими, змінюючи свої звички. Якщо влітку зайчик вільно скаче по лісі, то взимку він риє норки в снігу, а іноді навіть в копицях сіна, отримуючи відразу притулок і їжу.

- А сірий вовчик? Йому теж дуже сутужно зимою? – розпитує далі Володя.

       Вовк дуже хитрий і розумний звір. Швидко здогадується, що за ним полюють, і надовго залишає небезпечне місце. Вовк скритний і обережний. Дізнавшись про небезпеку, вовчиця може відвести вовченят в інше місце, надійно заховати їх. До осені вовченята підростуть і разом з дорослими вовками відправляться в зимові походи. Але по глибокому снігу бігати важко. І вовк нишпорить по проїжджих дорогах. Чуття у вовка відмінне, він відчуває запах металевого капкана навіть під снігом. У нього дуже гострий слух і прекрасний зір, він добре бачить навіть у сутінках. За криками птахів старий вовк визначає, що вони виявили загиблу тварину, вся зграя біжить швидше туди, звідки доносяться пташині голоси. Вовк може не їсти п'ять-сім діб. Від цього він стає більш зухвалим і злим. Живе він повсюди, де тільки може добути собі їжу - м'ясо. Нерідко селиться неподалік від людського житла, близько пасовищ домашньої худоби і тримається на одному місці роками. Дружбу він водить лише з лисичкою-сестричкою, цей сердитий і злий звір.

- А  косолапий ведмедик спить у барлозі, нам про нього розповідали в садочку, хіба не так? – спитав Володя тата.

Вірно, ведмідь влаштовує барліг в самій гущавині лісу, де важко добратися людям і непроханим гостям. Барлога - це глибока яма в землі, вирита і підготовлена ведмедем, ще з осені. У барлозі тепло і сухо. У лютому у ведмедиці з'являються на світ двоє, подекуди і троє малесеньких ведмежат. Ведмеді бувають бурі, чорні і білі. Вуйко Михайло покритий густою шерстю. Це дуже сильні тварини, і найбільші наземні хижаки. Лапи у них сильні, п'ятипалі, з великими кігтями, що дозволяють ведмедям вилазити на дерева, а також рити землю і розривати здобич. Ведмеді всеїдні, але дуже полюбляють мед. Бурі і чорні ведмеді проводять зиму в барлозі і сплять, живучи за рахунок накопичених жирів за літо і осінь. Білий ведмідь живе на Півночі, де дуже холодно, де сніг і лід, але у нього таке тепле хутро і підшкірний шар жиру, що йому зовсім не холодно.

Насамкінець  тато-лісничий сказав:

- Як бачиш, синку, ліс потрібен всім. Ліс для людини - найщедріший друг. Він дає будівельний матеріал для будинку, дошки для меблів, дрова для грубки. Папір, целюлоза, сірники, скипидар, ліки - все, це дає ліс, і не перерахуєш. А гриби? А суниця, чорниця, брусниця? А горіхи? Ще ліс дарує людям свою незбагнену красу. Приходь, милуйся скільки хочеш. Давай уявимо собі, що ліс - це багатоповерховий будинок. На кожному поверсі розташовані «квартири». І в кожній квартирі живуть лісові мешканці. У минулому ліси на землі були поширені на великій території. Тепер площа під лісами по всіх континентах скоротилася більш ніж наполовину. І винна у цьому, на жаль, людина.

Звичайно, втручання людини в життя лісу не можна зупинити. Воно триватиме і далі. Але всім нам треба прагнути до того, щоб якомога менше завдавати йому шкоди. Адже багаття, які розводять в лісі відпочиваючі, туристи або кинута на землю непогашена сигарета чи сірник, можуть стати причиною страшного лиха - лісової пожежі. Тому кожне дерево, кожен кущик і травинку треба берегти, і перш за все від вогню. І не носити з лісу цілі оберемки квітів, як це роблять дуже багато людей. Адже тоді зникнуть квітучі рідкісні рослини. І в лісі стане сумно, порожньо і нудно. Але щоб лісових багатств вистачило не тільки нам, а й нашим внукам і правнукам, на місці кожного зрубаного дерева треба обов'язково посадити одне, ні навіть два нових дерева! Ось така, синку, тобі лісова казка-оповідь. 

   Гора Магура Собольського лісництва 

Величні гори ... чисте повітря ... джерельна вода …. Те, що це є насправді - людина рідко коли глибоко замислюється. Гори - дивовижне місце на Землі, це воістину творіння Всевишнього. Те, що Він дав людині, щоб воно нагадувало про Нього повсюди і завжди. Повноту цієї краси людський розум не може усвідомити. Може тільки кожен раз дивитися на неї з новим і новим захопленням.

Гірські вершини Українських Карпат славляться своєю природною чарівністю і колоритністю чудових ландшафтів, створюючи воістину казковий світ природи, що зачаровує своєю гармонійністю. До числа таких мальовничих місць відноситься гора Магура в Собольському лісництві. Магура - вершина в Сколівських Бескидах, на кордоні Сколівського району Львівської області та Долинського району Івано-Франківської області. Висота гори становить 1362,7 м. На захід від гори розташоване селище Либохора. Вершина і схили гори покриті густим лісом. На горі створений природний заповідник «Магура» з еталоном природного високогірного смерекового насадження віком понад 140 років, яке не зазнало антропогенного впливу.

Що до  її назви, то вона досить поширена серед карпатських гірських вершин. З румунської мови «magura» означає «височина, горб, курган», тому гора Магура має в Українських Карпатах кілька «тезок», що розташувалися в межиріччі ріки Сукіль, в верхів'ях Дністра, біля села Берегомет  та деяких інших місцях. Імовірно, це слово було запозичене з румунської мови і принесене волоськими пастухами в Карпати. Через те, ця назва так широко розповсюджена в Карпатському регіоні.

По території Собольського лісництва, в північному напрямку від контори лісництва, проходить піший туристичний маршрут «На Магуру». З вершини Магури відкриваються дивовижні краєвиди на хребет Хом та селища Либохора.

Навіть для досвідчених туристів гора Магура в Собольському лісництві є справжнім відкриттям, що залишає в пам'яті враження небаченої краси і безмежного простору.

В часи визвольних змагань біля підніжжя гори з козаківської сторони  у 1943 році була створена і діяла Старшинська школа «Олені» група «УПА-Захід» та Підстаршинська школа «Беркути», у яких готувалися кадри для Української Повстанської Армії.

Зима дуже гарна пора року. Особливо красиво взимку в лісах Собольського лісництва, коли стоїть морозна погода, а під ногами хрустить сніг. Ліс стоїть чарівний, все тихо і урочисто. Дерева не чорні і сірі, а стоять ошатні, вкриті снігом, немов білими шалями. Важкими білими шапками покриті темно-зелені гілки ялин і ялиць. Іноді сніг зривається з гілок і розсипається сріблястим пилом. Зимовий ліс живе своїм життям. Все тихо і урочисто в зимовому лісі. Здається, що він спить. Багато лісових жителів залягли в сплячку, а ті хто не спить, бігають по лісі, добуваючи собі їжу. Ось десь з гілок впав сніг. Це пустунка білка скаче з гілки на гілку в пошуку горіхів, захованих в дуплах дерев ще з осені. Від дерева до дерева тягнуться її сліди. Десь промайнув зайчик в пошуках їжі. Заєць-боягуз спритно здирає кору з берези і осики. Синички весело скачуть по гілках сухого дерева, шукаючи під корою жучків. Червоногруді снігурі, як ягоди горобини, сидять на гілках дерев. Не холод страшний взимку лісовим жителям, а голод. Недовгий зимовий день. Настає вечір. По спорожнілому лісовому царству зашумить, загуде, завиє холодний вітер. Все живе в лісі завмирає в очікуванні наступного дня.

Назва Собольске лісництво походить  від однойменного гідроніма –   річки Соболь, що тече між горами територією лісництва. Загальна площа лісництва – 5058 га. Серед лісового насадження переважають ялицево-буково-ялинові деревостани. Завдяки невеликим перепадам висот, родючим глинистим ґрунтам і особливому мікроклімату, умови зростання лісових насаджень тут надзвичайно сприятливі. В стиглих лісах Собольського лісництва зустрічаються  високоповнотні насадження де повнота досягає 1, а запас на гектарі становить більше ніж 1000 м3.

  Собольське лісництво найбільш віддалене лісництво ДП «Вигодського лісгоспу». Доступ туди можливий тільки  вузькоколійною дорогою, автомобільної дороги немає.

Щодо вузькококолійки, то її будівництво здійснювалося німецькою компанією “Orenstein & Koppel” протягом 1920–1939 років. До Буківця прокладання колії велося до 1929/30 роки, а в 1930/31 роках розпочалося будівництво на Троян, Солотвино, Глибокий та Яловий, яке закінчилося в 1936 році. А  далі розпочалося будівництво в сторону Собольського лісництва – Чорна Сигла, Соболиця, Магура, Правий і Лівий Тихий,  Розколи, яке завершилося в 1939 році. Про це можна прочитати в книзі Wolframa Wendelin «Karpatendampf” band 3 Waldbahn Vyhoda seite 7-8,13-14.

Про виробничу діяльність Собольського лісництва ведемо розмову з лісничим цього лісництва  Янцуром Анатолієм Володимировичем.

«Моя повсякденна робота включає в себе спілкування з майстрами лісу, лісорубами - розповідає Анатолій Володимирович – Роз’яснюю їм їхні завдання, обговорюємо з працівниками лісництва про плани робіт на день і на тиждень. Про значення лісу в житті людини, його раціональне використання, охорону від пожеж і вирубок».

Своє трудове життя, Анатолій Володимирович вирішив присвятити служінню лісовому господарству. І не уявляє себе в іншій професії, настільки закоханий у свою справу, звик жити її проблемами і досягненнями. Ще з дитинства Анатолій Володимирович мріяв піти по лісовій дорозі, адже поруч, де він народився, шумів  Пациківський ліс  (Мало-Тур’янське лісництво), зачаровуючи і притягаючи своєю красою і міццю. Своє перше дерево Анатолій Володимирович посадив ще в дитинстві, коли не ходив до школи, з батьком біля власного будинку. Якщо виходила вільна хвилина – він з батьками і братом відправлялися в Пациківський ліс по ягоди, гриби, щоб пройтися по лісових дорогах, подихати свіжим чистим повітрям, подивитися на ділянки лісу, порадіти своєму зеленому другу. І до сих пір щороку посадка лісу для нього - хвилююче і значна подія. А посаджені лісничим сотні гектарів лісу, будуть рости і буяти на радість наступним поклінням, в тому числі і цінних насаджень, адже багато уваги Анатолій Володимирович приділяє якісному веденню лісогосподарських заходів.

  Багато уваги лісничий приділяє роботі з працівниками лісництва по пропаганді дбайливого ставлення до лісу, збереження і примноження лісових багатств. Садиба лісництва радує око доглянутістю і акуратністю.

За останні роки колектив Собольського лісництва займає не останнє місце в лісгоспі. Колектив лісництва постійно виконує поставлені завдання в повному обсязі і  якісно. Щорічно лісництвом заготовлюється до 19 тис. кубометрів деревини за рахунок проведення рубок головного користування, рубок догляду, вибіркових санітарних та інших рубок.  Як би не були важливі лісозаготівельні роботи, основна турбота працівників лісництва полягає в лісовідновленні. Щороку створюються лісові культури на площі близько 20 гектарів.  

Всі лісозаготівельні роботи виконуються силами 12 лісорубів. Лісова охорона безпосередньо займається своїми прямими посадовими обов'язками: охороною лісу від пожеж, самовільних порубок та догляду за молодняками.

  Завжди бути лідируючим лісництвом ось життєве кредо Анатолія Володимировича Янцура і в цьому йому сумлінно допомагає весь колектив Собольського лісництва. Для них всіх це не робота - це спосіб їхнього життя.

Виїзний семінар - тренінг для головних лісничих державних підприємств лісового господарства Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства

            10 листопада 2016 року в Людвиківському лісництві ДП «Вигодський лісгосп»  у кварталі 30 виділ 2 урочище «Кляуза» відбувся виїзний семінар-тренінг з головними лісничими державних лісогосподарських підприємств. У семінарі взяли участь 28 осіб. З актуальною інформацією – роз’ясненням про нові Санітарні правила в лісах України виступили перший заступник Івано-Франківського начальника обласного і мисливського господарства Олійник Р.Р., начальник відділу охорони і захисту лісу Поціхович Р.І., начальник Львівської лісовпорядної партії Радчук Т.В.

 До участі в семінарі також було залучено фахівців  ДСЛЗП «Івано-Франківськлісзахист» - директора лісозахисного підприємства  Бунія В.Я та лісопатолога Гнипа Л.В. Крім цього, було запрошено начальника відділу лісового господарства ДП «Вигодський лісгосп» Оріхівського С.М., який надав конструктивну консультацію, щодо аспектів виконання Санітарних Правил в лісах України. Учасники семінару мали можливість обмінятися досвідом з колегами щодо вирішення проблемних питань у лісовій галузі.

У своєму виступі до учасників семінару, Олійник Роман Романович звернувся до присутніх з такими словами, що наш уряд нещодавно зробив ще один важливий крок для впорядкування проблем з вирубкою лісу. Нові Санітарні Правила в лісах України – документ, який є важливим для захисту лісу та встановлення нових правил щодо вирубки дерев. Важливо, що з моменту прийняття цього документа жодне рішення про проведення рубок не може бути прийнято без інформування громадськості. Інформація про планування, обґрунтування та обсягах санітарних рубок буде публікуватися на сайтах органів місцевого самоврядування та держлісгоспу. Кожен громадянин зможе в он-лайн режимі відстежувати всю інформацію по вирубуванню лісів. На сайтах держлісгоспів буде оприлюднюватись відповідна інформацію і зокрема, плани проведення санітарно-оздоровчих заходів. Ухвалення цих Правил є серйозним кроком до наведення порядку в усіх лісах України.

Далі виступив начальник відділу охорони і захисту лісу Івано-Франківського обласного управління лісового і мисливського господарства Поціхович Роман Іванович, який акцентував увагу присутніх на таких моментах: нові правила жорстко регламентують не тільки проведення санітарних рубок в заповідниках, заказниках і нацпарках, а навколо місць гніздування рідкісних птахів, які перебувають під загрозою зникнення та інших птахів. Проведення суцільних санітарних рубок буде також істотно обмежена в інших категоріях лісів за винятком крайньої необхідності, таких як хвороби лісу, стихійні явища. Але при цьому буде обов'язковим відновленням нових стійких і високопродуктивних лісів на цих вирубках. Нові правила будуть поширюватися на всіх лісокористувачів без виключення.

Директор ДСЛЗП «Івано-Франківськлісзахист» Буній Володимир Яремович звернув увагу присутніх на такий фактор, що від тепер по нових Правилах будуть чітко регламентовані вибіркові санітарні рубки. Зокрема, буде проводитися нумерація дерев, які підлягають вирубці; складатися нумераційна відомість із зазначенням породи, категорії технічної придатності деревини та підстави для їх відбору в рубку. Дерева з дуплами будуть залишати з метою забезпечення лісової фауни природним укриттям. Також зберігаються окремі повалені сухостійні дерева, які служать місцем існування і захисту інших об'єктів живої природи.

У своєму виступі до учасників семінару-тренінгу начальник Львівської лісовпорядної партії Радчук Тамара Василівна звернулася до присутніх з такими словами, що одним з найважливіших завдань, з якими доведеться зіткнутися нам в найближчому майбутньому, є перехід від суцільних рубок до вибіркових, повна або часткова відмова від суцільних рубок буде ставати все більш актуальною. В даний час в наших лісах панує суцільна система господарювання, пов'язана з формуванням і вирощуванням переважно одновікових лісових насаджень. Завдання полягає в тому, щоб перейти до вибіркової системи господарювання, пов'язаної з формуванням і вирощуванням переважно різновікових насаджень та безперервного лісового середовища. Такий перехід неминуче торкнеться всіх елементів лісового господарства, включаючи лісовідновлення, догляд за лісом, систему боротьби з шкідниками і хворобами, лісовпорядкуванням і т.п. Основна увага буде приділятись грамотному  і якісному відведенню дерев в рубку.

Головний лісничий ДП «Вигодський лісгосп» Максимів Василь Богданович в своєму виступі додав, що при вибіркових рубках періодично видаляють частину дерев в різновіковому лісі, зберігаючи екосистему і її природоохоронну функцію. Видаляють переважно дерева старшого віку, зі зниженим приростом, хворі і другорядні породи.

Начальник відділу лісового господарства Оріхівський Степан Миколайович та лісничий  Людвиківського лісництва Павлик Михайло Осипович з великими досвідами роботи в лісовому господарстві ( більш як 30 літній стаж роботи) звернули увагу присутніх на таких моментах, що перехід на вибіркові рубки дозволить вирішити безліч проблем лісового господарства. Рубку  дерев проводять тоді, коли необхідно створювати хороші умови для зростання і розвитку самосіву і підросту головних деревних порід, формування молодого лісу з одночасним використанням стиглої деревини. В результаті проведення вибіркових рубок забезпечуються безперервне відновлення, вирощування і експлуатація лісу.

При вибіркових рубках повинні дотримуватися такі умови:

- збереження різновікової структури деревостану;

- збереження стійкості деревостану;

- збереження продуктивності і ґрунтової родючості;

Організаційно-технічні показники вибіркових рубок:

      Повнота після проведення не повинна знижуватися нижче 0,4-0,5. Форма лісосіки найчастіше відповідає формі таксаційної виділу.

  Правила відбору дерев у рубку: в першу чергу видаляються хворі, відмираючі і сухостійні дерева, а в другу чергу - великі дерева зі зниженим приростом (дуже ослаблені). В останню чергу видаляються дерева не цільової породи (береза, осика, вільха та ін.).

Особливості технології вибіркових рубок:

Найбільша небезпека при проведенні вибіркової рубки представляють ушкодження залишених дерев, підросту і ґрунту. При традиційній технології трелювання хлистів ушкодження становлять 30-40% залишених дерев. Найбільш перспективна сортиментна технологія із застосуванням малогабаритної колісної техніки, кінна та канатно – повітряна трельовка. Порубкові залишки краще залишати на волоку з двома цілями: зниження питомого тиску на ґрунт та збільшення ґрунтової родючості. Рубку бажано проводити взимку. 

Осіння посадка-2016 року в ДП "Вигодський лісгосп"

 Карпати - дуже красиві гори в будь-який час року. Осінні Карпати не можуть не подобатися. Гори просто рясніють розмаїттям осінніх фарб. Сказати, що осінні Карпати - це красиво, все одно, що нічого не сказати. Восени, коли починаються заморозки, вранці в горах можна побачити іній на траві, на деревах у той самий час, коли вже на схилах гір світить і пригріває сонечко. Загалом, осінні Карпати - це дуже-дуже красиво. Тільки уявіть гори покриті золотавими деревами. По листю грайливо ковзають несміливі промінчики сонця. Навколо стоїть непередаваний аромат грибів і листя. І ви можете доторкнутися до цієї краси, набрати повні груди осіннього повітря в горах.

Саме такого чудового дня вже за доброю традицією в ДП «Вигодський лісгосп» почалася осіння посадка лісу, мають заліснювати лісові ділянки, де відбулося освоєння лісосічного фонду. Найбільше осінніх культур створять у Шевченківському, Собольському, Свічівському та Бескидському лісництвах – майже 31 га, а всього по лісгоспу – близько 50 га.

  Особливістю цієї лісокультурної компанії є добавка в схеми змішування по всіх лісництвах культури модрини європейської та ялиці білої. Навіщо нашим лісам такі екзотичні дерева, запитаєте? Головний лісничий лісгоспу Василь Богданович Максимів відповідає: - Які це екзоти? У далекому минулому ялиця була досить поширеним видом. Модрина теж росла в наших лісах. Територія, яку займає лісгосп, підходить для розведення цієї цінної породи. В останні роки  лісгосп висаджує модрину при лісо відновлювальних роботах. Це красиве струнке дерево швидко росте, стійке до ряду шкідників, його обходять стороною дикі тварини.

На думку вчених, впровадження модрини та ялиці в змішані ліси, по суті, є поверненням порід на територію їх колишнього проживання. Цікава робота у наших лісівників. Ліс для них, немов палітра. І все ж, поки здається дивним, що наші внуки і правнуки будуть збирати гриби не в ялинниках, а  вже в іншому лісі серед модрин і красунь ялиць.

  Зараз закінчуються роботи з підготовки ґрунту, під осінні  посіви в лісових розсадниках. Ще на 10 га буде проведено доповнення посадок минулих років, адже не скрізь саджанці прижилися 100 %. Кипить робота і в розсадниках: там у жовтні у відкритий ґрунт висівають насіння таких видів деревних порід: ялиця біла, клен-явір. В розпалі збирання насіння  ялиці білої і клена-явора. Все зібране насіння відправляють до Львівської зональної лісо насіннєвої інспекції, де воно пройде перевірку на схожість та відсутність хвороб. А вже навесні його висіватимуть у розсадниках. А з розсадників саджанці потім дістануться до своєї постійної домівки, аби ще сотні років буяти на благо довкілля і на радість людям.

 

Феєрія осіннього Львова.

14 жовтня 2016 року для співробітників ДП «Вигодський лісгосп» при сприянні профспілкового комітету була організована екскурсія по маршруту «Вигода-Львів». Відбулася оглядова автобусно-пішохідна екскурсія по місту Лева. З великим інтересом працівники лісгоспу оглянули прекрасні архітектурні пам'ятники історичної забудови старого міста. Відвідавши древнє місто, ми поринули в атмосферу середньовіччя. Львів славиться своєю неперевершеною, оригінальною архітектурою і неповторним національним духом. Незабутні панорами, архітектура і європейські традиції з давніх часів є основою справжньої краси легендарного міста Львів. Елітарне мистецтво, національні традиції, - все це характеристики сучасного Львова - важливого політичного, культурного і наукового центру нашої країни.

Кажуть, що літо - це маленьке життя, а осінь - початок нового життя, пора мрій, час натхнення і перетворення! Місто де можна черпати таке натхнення - це Львів. Восени це місто виглядає по особливому, як дорогоцінна картина в рамці із золотого листя. Навіть осінні тумани і дощі служать йому прикрасою, надаючи нескінченну загадковість. І все ж, чому варто їхати до Львова саме восени?

Основна причина. У Львові не буває поганої погоди. Це місто прекрасне завжди! І неважливо, дощ або сонце за вікном - тут завжди добре. Можна неспішно прогулятися старовинними вуличками міста, де колись гуляли пани і панночки. Часом здається, що на Львів не діють ніякі природні і фізичні закони. Це місто все  наповнене атмосферою старовини.

Спочатку Львів було збудовано на берегах річки Полтва, але потім в самому місті річку пустили по трубах через каналізацію. Тепер над нею проходить проспект Шевченка. У Львові є близько 50% всіх архітектурних пам'яток, розташованих в Україні. Ось чому центр міста вважається історичним і архітектурним заповідником. Різноманітність і суміш різних стилів усіх епох, починаючи з 13-го століття, знаходять відображення в сірокам'яну будівлях Львова. У його архітектурі поєдналися готика і бароко, ренесанс і романський стиль, рококо та ампір, сучасна еклектика і конструктивізм.

Ті, хто хоч раз був тут, повертаються сюди знову і знову для того, щоб відчути його магічну силу і отримати незабутні враження. Львів - це місто-музей під відкритим небом, де кожна вуличка має свою легенду та історію, повну всіляких перипетій, від політичних до любовних. Назва міста в різні часи звучало по-різному: Львив, Леополіс, Леонтополіс, Лембург, Лвув. Але корінь у всіх назвах завжди був один і той же - «лев», що символізує короля звірів. Лев також зображений на гербі міста. Насправді місто було так названо князем Данилом Галицьким на честь його сина.

З самого початку існування місто привертало до себе торговців і ремісників з усієї Європи. Зачаровані його красою, вони залишалися тут назавжди. У середні ХІХ століття у Львові можна було почути розмову на будь-якій мові світу. Люди з різних країн привносили нові творчі ідеї в будівництво і мистецтво. Зіткнення різних культур і було основною причиною виникнення унікальних архітектурних ансамблів. Представники різних національностей залишали тут частинку свого духу: німецький порядок, італійську життєрадісність, англійська тип мислення і польський гумор. Кожен турист, опинившись у Львові зможе знайти щось унікальне, що нагадає йому про його Батьківщину.

Місто Лева ​​зустріло наших працівників чарівної осінньою казкою. Прибули в місто о 9:40 годині ранку.

Перша зупинка – Личаківський цвинтар, де нас чекала вже гід-екскурсовод Наталя. 10.00-11.00 - «Личаківський цвинтар» - це історико-культурний музей-заповідник, площею 40 га. Кладовище було офіційно засноване у 1786 р. з ініціативи нової австрійської влади у тодішній столиці  Королівства Галіції і Лодомерії. Найстарша надгробна плита на його території датована 1675 р. Окрасою Личаківського некрополю є 23 каплиці-гробниці, що були власністю заможних львівських родин.

  Личаківський цвинтар – це місце сну і пам’яті. Тут спочивають відомі люди, і  зберігаються шедеври скульптури та архітектури. Військові поховання притягують до себе патріотів з України та Польщі. Це не просто кладовище, це ще й музей під відкритим небом.

Друга зупинка – церква Святого Юра

11.00 – 12.00 – Церква святого Юра – головний греко-католицький храм Львова, споруджений ще у XVIII столітті у стилі бароко. На фасаді видніється скульптура святого Юрія роботи Йогана Георгія Пінзеля. Не менш яскраво храм виглядає і всередині – низький іконостас доповнюють ікони на бічних стінах. Пишний амвон – місце для проголошення проповідей. Храм має свої підземелля, які відчинені для туристів. Собор святого Юра споруджений на високому пагорбі, але ми піднімемося ще вище, щоб краще оглянути місто Лева.

Третя зупинка – Високий замок.

12.00 - 14.00 - піднімаємося на найвищу точку Львова - Високий замок 413 метрів над рівнем моря. Парк Високий замок знаходиться на горі, яку штучно насипали в кінці XIX століття на честь річниці Люблінської унії. Таким чином Львів отримав незрівнянний оглядовий майданчик. Дуже зручно, за 10-15 хвилин пішки в будь-якому напряму з гучних вулиць міста ти потрапляєш в затишок вікових дерев. Це старий  тінистий парк на горі, що височіє над містом з руїнами старовинного замку і оглядовим майданчиком з краєвидами, від яких захоплює дух.

14:00 - 15:00 – обід  Насправді, варіації і різноманітність львівських кафе і ресторанів просто вражають. Давно відомо, що Львів - столиця кави і шоколаду. Їх ти можеш пробувати на кожному розі - львів'яни знають толк в гастрономії. Що ж стосується ситного і смачного обіду – то ми обідали в затишному кафе в центрі міста, недалеко від площі Ринок.

15:00 – 17:40 – продовжуємо нашу пішохідну екскурсію разом з нашим екскурсоводом Наталією. Виходимо на площу Ринок на найцікавішу сторону - східну, де знаходяться найзнаменитіші кам'яниці Львова. Це Палац Бандінеллі (площа Ринок, 2), Чорна Кам'яниця (Площа Ринок, 4), і, звичайно, Палац Корнякта (Площа Ринок, 6). Ну і, нарешті, прямуємо до Львівської ратуші, яка знаходиться в центрі ринкової площі. Нині, як і в давні часи, в її приміщенні діє міська рада Львова.

Далі переходимо до Єврейського кварталу - середньовічне єврейське гетто у Львові, яке існувало в польський період історії міста. Євреї відомі у Львові з 1352 року, коли вони оселилися біля підніжжя гори Високий Замок і утворили передмістя (в майбутньому воно розрослося і отримало назву Краківського передмістя). У другій половині ХІУ століття окрема громада утворилася в самому місті, всередині міських стін. Перша згадка про львівську єврейську міську громаду належить до 1387 році. Міські євреї мали право жити лише в межах свого кварталу. Гетто мало дві основні вулиці: частина сучасних вулиць Івана Федорова і Староєврейської. Зі східного боку його кордоном була стіна міського арсеналу, з південної - міська стіна.

Йдемо на вулицю Руська. Вулиця Руська відома з середньовіччя вузька вуличка в історичному центрі Львова, що з'єднує площу Ринок з вулицею Підвальна. Незважаючи на те, що через її розмір на вулиці не можуть розминутися два трамваї, вулиця виконує роль важливої транспортної артерії. В архітектурі вулиці поєднуються ренесанс, бароко і класицизм.

Далі наш маршрут пролягає вулицею Вірменською. Вулиця Вірменська - вулиця в Галицькому районі Львова, в історичній частині міста, одна з найстаріших. Починається від вулиці Театральної та тягнеться в східному напрямку і закінчуючись тупиком. Проїзд по вулиці перекритий. Забудова вулиці представлена стилями ренесанс, бароко, класицизм. Починаючи з середньовіччя вулиця Вірменська була центром вірменської громади Львова, тут селилися представники громади, діяли релігійні та інші громадські установи.

Продовжуємо нашу прогулянку по Вірменському кварталу. Мабуть, одним з найсильніших вражень нашої Львівської екскурсії були відвідини Вірменського Кафедрального собору. Про нього і буде моя подальша розповідь.

Причиною переселень вірмен були, звичайно ж, набіги на Вірменію арабів, турків-сельджуків, татар то знову турок. І дивно те, що живучи далеко від своєї сонячної батьківщини, вірмени, як нація, не розчинилися серед міського львівського населення, а змогли зберегти свої звичаї і культурні традиції впродовж багатьох і багатьох століть. У першій половині ХУІІ століття у Львові жило вже близько 2 тисяч вірмен, які мали свою раду старійшин, свій суд, свої навчальні заклади з викладанням рідною мовою, лікарні, бібліотеки і навіть власну друкарню. А центром громадського життя вірменської колонії був Вірменський Кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці. Йдемо до центрального входу. Як розповідає наш гід Наталя, що вперше християнство знайшло державний статус саме в Вірменії. Це був 301 рік! А в 427 році Біблія була переведена на вірменську мову і стала одним з кращих зразків перекладу Святого Письма. Вірменська церква називається Апостольською, так як "веде свій початок від перших християнських громад, заснованих двома з дванадцяти учнів Ісуса Христа - Тадеєм і Варфоломієм - між 40-60 роками І століття від Р.Х".

Коли до Львова прийшла радянська влада, у Вірменському соборі спершу було сховище Львівської картинної галереї. Крім того тут містилися фонди давнього українського мистецтва. У 2000 році храм передали віруючим, і 6 січня 2001 відбулося перше богослужіння.

Зараз двері Вірменського Кафедрального собору відкриті для всіх бажаючих. Мало того - ми могли фотографувати все, що тільки бажали. Отже, заходимо в храм, в якому віруючі молилися протягом 650 років. Враження - приголомшливе. Попереду - вівтар. Звичайно, від багатовікової історії собору залишився лише остов будівлі. А всі ці стіни, колони, перекриття покриті товстим шаром штукатурки, яка стала основою для подальших розписів і фресок. Але яких фресок !!! Вівтар - найдавніша частина храму. Саме тут збережений його первинний вигляд. На мій погляд - вівтар унікальний і за колірною гамою і по трактуванні сюжету "Таємна вечеря".

З усіх боків кольорові вітражі. Зліва - Георгій Побідоносець, праворуч – Святий Христофор, що несе немовля Христа. Згідно з переказами, спочатку Христофор був простим римлянином гігантського зросту і звали його Репрев. Він дуже хотів служити Христові. Відлюдник, до якого Христофор звернувся, запропонував переносити людей через небезпечну річку. Одного разу до нього підійшло немовля і попросило допомоги. Христофор посадив його на плечі, але не міг його нести - тому що немовля було дуже важке. Репрев злякався, що вони обидва потонуть, і немовля зізналось, що він такий важкий, тому що несе всі тяготи Світу. Тут же він охрестив Репрева і дав йому ім'я Христофор - тобто несе Христа. Вітражі -  робота Яна Генрика Розена. Правда, збирати їх довелося вже по шматочках. Але ж зібрали!

Зліва - чудотворна ікона Святого Григорія - просвітителя Великої Вірменії. Справа - "Усікновення глави Іоанна Хрестителя". Ну і, нарешті, розпис, яка привертає до себе найбільше - "Похорон Святого Оділона".

Святий Оділь був абатом бенедектінцев в Х-ХІ столітті. Рахується, що він першим встановив День поминання душ покійних. Дивимося уважно - хто ж несе покійного абата? Бачимо ченця з закритим обличчям, у наступного ченця лице відкрите, але він дивиться мимо нас; і ще монах з відкритим обличчям, але з закритими очима. Гід Наталя розповідає, що це образи минулого, теперішнього і майбутнього. Але найголовніше - ледь вловимі чернечі тіні, які тримають в руках свічки. Це душі покійних ченців - вони тут, і ми бачимо запалені свічки, які незабаром догорять. Тобто - світ невидимий є, і він - вічний. А видимий світ - це єдиний мить - поки горить свічка ...

Виходимо з собору, потрапляємо у внутрішній південний дворик. Тут був цвинтар. Частина могильних плит в радянські часи були закачані асфальтом, а частина збереглася. Їх можна бачити під стінами храму і під аркою. У дворику старовинний відкритий вівтар з розп'яттям (ХУІІ-ХУІІІ століття). А ще у дворику знаходиться дуже цікава колона. Стоїть вона там з 1723 року! Встановлено главою Вірменського суду Христофором Августиновичем в честь свого покровителя. А про Святого Христофора ми вже знаємо, - кого він переніс на своїх плечах.

Наша екскурсія добігає кінця, і завершаємо її біля Львівського театру Опери та Балету імені Соломії Крушельницької - справжній витвір мистецтва стилю неоренесанс, який став окрасою не тільки Львова, а й усієї Європи. Його було вирішено будувати на центральному проспекті міста, незважаючи на те, що тут протікала річка Полтва. Річка була взята в колектор, а під фундамент вперше в Європі були використані бетонні блоки.

Перший камінь у фундамент Оперного театру був закладений в 1897 році. Проектом театру займався, видатний на той час, архітектор в Європі - Зигмунт Горголевский. Будівництво театру триває близько трьох років, на кошти міської скарбниці і простих громадян тодішнього Львова та його околиць. Вартість будівництва театру становила 2,4 мільйона австрійських крон.

Пишний фасад будівлі прикрашений багатим скульптурним декором: колонами, нішами, балюстрадами. Над головним карнизом фасаду здіймаються вісім муз, над ними - композиція "Радощі і страждання життя". Фронтон завершується тріадою бронзових статуй Генія драми, комедії, трагедії, і по центру - Слави, із золотою пальмовою гілкою в руках.

Інтер'єр театру теж вражає своєю красою. При оздобленні була використана позолота (пішло кілька кілограмів золота), різнокольоровий мармур, розпису і чудова скульптура. Великий Міський театр (так Львівський Оперний театр називався до 1939 року) відкривався 4 жовтня 1900 року.

Протягом всієї історії Львівського театру Опери та Балету в різний час працювали видатні особистості, серед яких Соломія Крушельницька, Олександр Мишуга, Генріх Семирадський та багато інших. Своєю художньої працею вони внесли вклад в національну культуру України та історію Львівського Оперного театру.

Біля театру прощаємося з нашим екскурсоводом Наталією, дякуємо їй за чудову оглядову екскурсію по середньовічному Львову, наш гід розповідала про місто дуже жваво та цікаво. Ми в захваті від міста, а особливо від змістовної екскурсії. Ще раз велика подяка екскурсоводу Наталі. Рекомендуємо екскурсовода!!!

19.00 - від’їзд у селище Вигода.

Львів відноситься якраз до тих міст, про які говорять: «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути!», місто-казка, місто-мрія. Кожна людина обов'язково повинна побувати тут, хоч раз у житті! Побувайте і Ви!

Алея казок у Вигоді

На яскравій і барвистій алеї казок в парку відпочинку на набережній селища Вигода зібрана велика кількість казкових героїв. Прогулянка в світ казкових героїв буде приємна  не тільки дітям, а й дорослим, адже всі ми в душі залишаємося дітьми, скільки б, не було прожито років. Чому ми любимо казку? Казка - це чарівний світ, в який часто занурюються діти. Вони відчувають почуття радості, хвилювання, а іноді і смутку. Для дорослого ж казка - це місток у дитинство! Казка - це диво! Але все ж таки, дітлахам прогулянка по алеї казок принесе куди більше радості і задоволення, адже на скульптури з дерева можна не тільки дивитися, а й помацати і погратися з ними. З моменту створення алеї казок сподіваємося, що щороку колекція скульптур буде поповнюватися щораз новими казковими персонажами.

Історія створення

Ідея створення алеї казок була запропонована директором ДП «Вигодський лісгосп» Олександром Борисовичем Матусевичем. Ця ідея створення казкового місця сподобалася всім, і за її реалізацію взявся Шевченківський майстер - різьбяр по дереву Іван  Мирославович Халус. 

Розташування

Селищний парк відпочинку Вигоди знаходиться поруч з набережною ріки Свіча, неподалік колишнього кафе-ресторану «Водоспад». Центральний вхід до Парку знаходиться на вулиці Драгоманова.

Алея Казок

Через вхідні ворота парку тягнеться пішохідна алея. Це вона! Алея Казок! Веде прямо, потім робить невеликий завиток до центральної частини парку. Уздовж алеї на землі розставлені дерев’яні фігури відомих персонажів казок. Фігури дуже яскраві і симпатичні. До речі, дуже схожі на справжніх героїв. Котигорошко і Змій Горинич. Коза Дереза і Івасик Телесик. Колобок і Фарбований Лис.  Діти будуть раді зустрітися з героями багатьох казок так би мовити "особисто". Баба Яга і Ох. Солом’яний бичок і Сірко. Дивимося, згадуємо, дізнаємося. Сподіваємося, що відпочиваючі і гості селища  після відвідування алеї вийдуть звідти зі світлою душею, завдяки чудовим дерев’яним скульптурам, як пронизані світлом і добротою незабутніх  народних казок.

Територія

Великою несподіванкою для всіх було побачити в парку  багато ігрових майданчиків і атракціонів. Є для самих маленьких, є для дітей старшого віку.  У холодну пору року можна гратися тільки на майданчиках. Хоча вони теж чудові! У парку також почалася реконструкція алеї, яку прикрасили великі дерев’яні шахові фігури. Шахи  створюють прекрасну ігрову зону, тим самим урізноманітнюють відпочинок відвідувачів. Паркові шахи дають навантаження не тільки голові, але і рукам і ногам, розвивають не тільки розум, а й тіло. Великі шахи в нашому парку - це чудовий ігровий атракціон, як для дорослих так і для дітей. Вони, розташовуючись серед дерев, служать родзинкою ландшафтного дизайну. Паркові шахи приваблюють своєю ексклюзивністю. Такі шахи користуються величезною популярністю на території готелів іноземних курортів - Франції, Чехії, Хорватії та інших країн.

  Якщо є бажання можна піти на "дику" територію парку, погуляти по набережній річки Свіча, пройтися до водоспаду і подихати свіжим річковим повітрям. На території парку ростуть різні дерева – дуби, тополі, акації, каштани, берези, липи, ялини та інші дерева. Гуляти тут - одне задоволення. Доріжки підсипані гравієм, в парку дуже  чисто. Скрізь стоять оригінальні дерев’яні лавочки, подібні на софу з дерев’яними подушками на них. Немає нічого зайвого. Центральне місце Селищного Парку – брама виконана як архітектурно-парковий комплекс.

Особисто мені оновлений Селищний парк дуже сподобався. Незмінно порівнюю його з іншими парками і знаходжу безліч плюсів. Достатня кількість ігрових майданчиків, велика зелена територія, цікаві розваги для дітей (Алея Казок), вільний вхід і взагалі доступність.

Всі в казковий парк!

Карпатські ліси під загрозою всихання.

Виїзна нарада – семінар 7 вересня 2016 року у ДП «Вигодський лісгосп» 

  07.09.2016 році на базі  державного підприємства «Вигодське лісове господарство», відбулася оперативна робоча нарада на тему: «Стан лісів Карпатського регіону». За участі т.в.о. Голови Держлісагенції Юшкевич Х.В, представників Держлісагенції, начальники обласних управлінь лісомисливських господарств. До наради  долучилися науковці з України, Німеччини та інших країн, представники місцевих органів влади, громадські активісти та журналісти. Лісівники, через учасників заходу, мали на меті ознайомити поважних гостей з актуальними проблемами ведення лісового господарства, показати специфіку та складнощі роботи в сучасних умовах, коли по всіх засобах масової інформації бойкотують проведення будь-яких санітарно оздоровчих заходів в  Карпатських лісах.

У цьому заході взяли також участь начальник обласного управління лісового господарства О.І. Голубчак, директор УкрНДІ гірського лісівництва, доктор біологічних наук, професор, керівник Західного відділення Лісівничої академії наук України Василь Парпан, заступник голови ОДА Ярослав Паранюк, перший заступник начальника обласного управління лісового господарства Роман Олійник, директор ДП «Вигодський лісгосп» Матусевич О.Б., головний лісничий Максимів В.Б. та працівники лісгоспу.

Семінар розпочався за круглим столом у приміщенні контори ДП «Вигодський лісгосп», де начальники  обласних лісомисливських управлінь обговорили стратегію розвитку лісового господарства на найближчу перспективу, та проект нових Санітарних правил в лісах України. У рамках заходу лісівники обговорили питання реформування лісової галузі, посилення боротьби з незаконними рубками, покращення роботи і відповідальності з боку працівників лісової галузі. Особливу увагу учасники семінару приділили питанню збереження правікових лісів, шляхом розширення території їх покриття в Карпатському регіоні і не тільки тут, і які потребують особливо дбайливого ставлення і відношення з боку працівників лісового господарства.

Опісля учасники семінару побували в Центрі спадщини Вигодської вузькоколійки, яка реконструйовувалась та готувалась майже два роки. Занедбану колись резиденцію австрійського барона Леопольда Поппера фон Подгарі, який більше як сотню років тому почав будувати вузькоколійну залізницю в наших краях для потреб лісозаготівлі, перетворили в сучасний музей з інтерактивними атракціями. Тут представлені унікальні експонати, які розповідають про історію розвитку Вигодської вузькоколійки. У Вигоді вузькоколійна залізниця, побудована в ХІХ столітті, процвітала за радянських часів, і мала дуже велике значення для лісозаготівлі. По маленькій залізниці, чия колія тягнулася високо в гори, возили ліс майже до кінця минулого століття. Одна вітка, а це Мізунська, продовжує функціонувати за первісним призначенням і по нинішній день, возячи не тільки ліс, але і баготочисельних туристів, туристичним маршрутом «Карпатського трамваю». Гості семінару ознайомилися з інтерактивною виставкою, дивилися фільм про Вигоду та оглянули інші експонати музею.

Надалі учасники наради, представники засобів масової інформації відбули в розсадник Шевченківського лісництва, де їм було показано як вирощується молодий ліс, продемонстровано автоматизовану систему крапельного зрошування. Перед присутніми виступив лісничий Шевченківського лісництва Тисяк Василь Васильович. Він розповів учасникам семінару про лісовий розсадник і продемонстрував посадковий матеріал із закритою кореневою системою. Відзначив їх високу приживлюваність - 97 %, такий посад матеріал висаджується на кам’янистих ґрунтах та на лісових згарищах. Також гостям була продемонстрована сучасна протипожежна лісова техніка.

Згодом всі присутні відвідали місцевий храм греко-католицької громади села Шевченково, який знаходиться поблизу контори Шевченківського лісництва, де відбулася Служба Божа, і місцевий парох благословив поважних гостей на добрі починання в їх подальшій роботі. Після Служби Божої учасники семінару взяли участь у заході на честь 25-ї річниці Незалежності України та як символ 24 області України + АР Крим висадили 25 тисів на реконструйованій алеї , яка веде до Божого Храму.

В другій половині дня начальники обласних управлінь та інші поважні гості семінару ознайомилися із облаштуванням рекреаційних ділянок в урочищах «Шандра» та «Ільма». Пізніше на всіх очікувало Людвиківське лісництво, де гості оглянули мережу лісових автодоріг, так званий «Павук». Там же, учасники семінару оглянули ділянку пройденою прохідною рубкою в середньовіковому ялиновому насадженні, ділянки високогірних лісів на яких відбулися лісовідновні рубки. Побачили наочно всихання ялинових деревостанів. Остання проблема – основна проблема лісів українських Карпат. Стрімке і масове всихання смерекових насаджень загрожує лісам ДП «Вигодський лісгосп». Лихо, яке в останні роки швидко розповсюджується не тільки у нас в районі, а й по всій області. Так, лісівники спільно з вченими вирішують, як протидіяти цьому лихові, що може знищити карпатські ліси. Часу на роздуми майже немає, тому що ціла ділянка смерекового лісу може засохнути за один вегетаційний період.

- У наших лісах масово поширюються всихання смерекових насаджень, а внаслідок цього широко розповсюджуються шкідники та хвороби. Якщо ми вчасно не зреагуємо, не проведемо в повному обсязі всі необхідні санітарні оздоровчі заходи, смерекові насадження просто засохнуть, - зазначає директор ДП «Вигодський лісгосп» Олександр Матусевич.

Наслідки цього можуть бути вражаючі: екологічна катастрофа для Карпатського регіону і фінансові збитки для бюджету.

- Втрачені місяці спричинять величезні економічні втрати для нашого підприємства, - розповідає далі Олександр Борисович, - тому що вартість пошкодженої шкідниками і хворобами деревини знижується майже в  рази. Зрозуміло, що це зменшення доходів, відрахувань до бюджету, соціальних виплат.

Саме лісівники ДП «Вигодський лісгосп» ініціювали проведення виїзної наради-семінару, щоб не тільки обговорити причини масового всихання смерекових насаджень, а й визначитися, як діяти далі.

Про всиханні хвойних насаджень в Карпатському регіоні почали говорити ще в 2010 році. Однак вже в  минулому році ця проблема набула загрозливих масштабів. Якщо раніше хворіли переважно ліси старше 50 років, то зараз найбільше всихання спостерігається у старовікових (100-140 р.) деревостанах, які виключені з розрахунку головного користування, де не проводились лісогосподарські заходи десятки років. Тобто весь віковий сегмент смерекових лісів під загрозою через екологічні і патологічні зміни.

Вчені одностайні - в даний час ліс масово хворіє і саме лісівники повинні допомогти йому одужати. Першопричини такого лиха - глобальні кліматичні зміни та біологічне забруднення середовища. Це послаблює імунітет насаджень, чим користуються шкідники та інші хвороби, які активно розмножуються і поширюються.

- Нас дуже турбує масове всихання смерекових насаджень, в результаті чого лісівники змушені збільшувати кількість суцільних санітарних рубок. Спочатку ми проводили вибіркові санітарні рубки, однак цих заходів недостатньо, щоб підтримувати ліс в належному стані. Щоб вивчити причини всихання і зрозуміти, як правильно діяти, ми і звернулися за допомогою до вчених і фахівців Держлісагенції, - продовжує Олександр Борисович.

 

Фахівці з УкрНДІ гірського лісівництва поділилися досвідом вивчення проблеми всихання смерекових насаджень в Івано-Франківській області. У причинах такого явища вони одностайні - масова загибель дерев обумовлена ​​стрімкими кліматичними змінами, які спостерігаються на нашій планеті за останні 10 років. Це привело до всихання і ослаблення лісів. У результаті, їх заселяють шкідники, які, так само через зміни клімату, отримали комфортні умови для розмноження. Наприклад, зараз ранньою весною під корою дерев знаходяться живі личинки шкідників. З першим теплом вони почнуть швидко розмножуватися і за сезон зможуть дати більше поколінь, ніж зазвичай. Раніше, в морозні зими при низьких температурах, вони гинули. Це був природний спосіб захисту лісу. Небезпека полягає ще і в тому, що шкідники приносять з собою хвороби, від чого дерево швидко гине.

Не секрет, що і раніше в лісах всихали дерева. Однак зараз проблема набула загрозливих масштабів, оскільки відбувається все дуже швидко і охоплює великі площі.

Тому швидкою повинна бути реакція лісівників. У заходах порятунку смерекових насаджень вчені одностайні – всі сухостійні, всихаючі і заражені шкідниками або хворобами дерева потрібно оперативно зрубати. І це повинні бути не вибіркові рубки, а суцільні. Адже одне хворе дерево може заразити здорові насадження в радіусі 3 км. Тому суцільні санітарні рубки дозволять призупинити поширення хвороб і шкідників, а також заготовити ще придатну для подальшої переробки деревини. І тут вкрай важливо розуміння цієї проблеми з боку екологів і громадськості.

- Не зрубані вчасно ділянки хворих дерев, стануть місцями концентрації і поширення шкідників. Зараз цей ресурс ще можна прибрати, а кошти витратити на лісорозведення. Якщо ж відкласти вирішення цієї проблеми, то отримаємо втрачений урожай деревини, тобто кладовище стиглого лісу, - зазначив Директор УкрНДІ гірського лісівництва д.б.н. Василь Парпан. На його думку, вихід з цієї ситуації один - хворі смерекові ліси - замінювати ялицево-буковими деревостанами.

Свою пропозицію висловив і начальник обласного управління лісового і мисливського господарства Олексій Іванович Голубчак. Він наполягає на негайному відтворені зрубаних хворих ділянок смерекового лісу шляхом природного поновлення. Аргументуючи, що такі насадження більш стійкі до зовнішніх факторів і впливів. Олексій Іванович переконаний, якщо вчасно вжити всіх необхідних заходів, то через 5-7 років на місці уражених смерекових насаджень будуть молодняки, менш вразливі до всихання. Коли ліс відроджується сам, деревостани більш стійкі і продуктивні. Бо він проростає на ділянках із відповідними кліматичними умовами і ґрунтом. Важливо, щоб під час лісозаготівлі зберігався життєздатний підріст.

Жваве обговорення серед лісівників викликала пропозиція вчених Укргірлісу використовувати селекційну складову в відтворенні пошкоджених насаджень. Тобто залишати на уражених шкідниками і хворобами ділянках, поодинокі сильні дерева цінних господарських порід, які можуть дати більш стійке наступне покоління.

- Нами прийнято рішення, що обстеження смерекових насаджень буде проведено в кожному лісогосподарському підприємстві обласного управління, щоб визначити реальні масштаби проблеми і вчасно попередити її поширення, - зазначив перший заступник начальника обласного і мисливського господарства Роман Романович Олійник.

Т.в.о. Голови Держлісагенції Христина Василівна Юшкевич вважає, що до вирішення проблеми всихання смерекових лісів потрібно активно залучати громадськість і територіальні громади. «Громаді маємо пояснити які причини всихання дерев, так і шляхи вирішення цієї проблеми, - наголосила Христина Василівна. – Маємо розуміти, що ці дерева потрібно рубати з користю як для держави, так і громади. А це і надходження до бюджету, і нові робочі місця для ваших краян. Водночас мусимо пам’ятати, що на цих ділянках маємо відтворити нові ліси для майбутніх поколінь. Для цього треба проводити громадські слухання, роз’яснювати населенню про всі заходи, які проводитимуть лісівники».

Надалі учасників в семінару чекало Слобідське лісництво квартали 30,31 урочище «Малий Томнатик», де присутні ознайомилися з технічним характеристиками трелювального трактора українського виробництва. Цей транспортний засіб проходить технологічне випробування у лісництві. Як розповідають лісівники Слобідського лісництва цей вітчизняний колісний трактор виправдав всі сподіванню, по своїй продуктивності, має відмінні технічні показники, до того ж набагато дешевший за австрійський аналог. На семінарі обговорювалось питання більш широкого застосування вибіркових і поступових рубок з використанням повітряно-трелювальних установок.

У числі інших актуальних тем, порушених на нараді-семінарі, стало питання взаємодії лісівників і громадськості по питанню заборони суцільно-санітарних рубок. ЗМІ заполонили сотні статей на цю тему, громадські активісти та депутати (навіть ті, що дуже далекі від розуміння проблем лісового господарства) роздають  тисячі коментарів на цю тему. Але ще раз хочемо підкреслити, що лісове господарство було і буде відкрите для громадськості, яке буде сприяти формуванню високого рівня довіри громади до лісівників. Крім цього у численних розмовах з громадськими активістами через соціальні сітки, власний сайт ДП «Вигодського лісгоспу» http://www.vygodalis.com/ будемо обговорювати можливі шляхи подолання негативних явищ, що мають місце в лісовому господарстві.

Підводячи підсумки наради, т.в.о Голови Держлісагенства Христина Василівна Юшкевич  зазначила:

- Ми проїхались по лісових масивах ДП «Вигодський лісгосп», побачили найбільш гострі проблеми. Хочу зазначити таке, Кабінет Міністрів розпорядився тимчасово припинити санітарно-оздоровчі заходи (рубки) в лісах. Про це ще раніше повідомляв Міністр екології та природних ресурсів Остап Семерак. Рубки заборонили через те, щоб переглянути чинні нормативно - правові акти, що регулюють порядок і правила їх здійснення. У свою чергу, Державне агентство лісових ресурсів планує в найкоротші терміни переглянути та удосконалити дані нормативно-правові акти. Створена робоча група при Державному агентстві лісових ресурсів України, яка  підготовить прогресивні зміни до Санітарних правил у лісах України та доопрацює проект Положення про реалізацію лісоматеріалів необроблених.

На сам кінець Христина Василівна зазначила: «Приємно, що завдяки таким зустрічам ми можемо дискувати, обговорити наболілі проблеми про покращення практики ведення лісового господарства. Я також хочу відзначити, що дирекція, працівники ДП «Вигодський лісгосп» доклали усіх зусиль, щоб якомога повніше ознайомити нас із усім комплексом лісогосподарської діяльності підприємства. Хочу подякувати всім працівникам держлісгоспу, щоб вони і в подальшому зберігали, раціонально використовували і примножували лісові багатства в інтересах народу України».

 

Лиса і Люта, дві гори неначе дві сестри…

Прекрасна природа Долинщини з кожним роком приваблює все більшу кількість любителів гір з усіх куточків нашої країни і не тільки. Гори - це неймовірно красиве явище природи, що захоплює дух будь-якої людини. Один із таких чарівних куточків це село Старий Мізунь.

Вид з гори Лютої на села Кропивник та Старий Мізунь 

Старий Мізунь - село казка. Якщо ви замислюєтеся про те, куди відправитися взимку або влітку, причому хочете відпочивати так, щоб проведений час зарядив Вас максимумом енергії, силами і самим позитивним настроєм, вирушайте на відпочинок в село Старий Мізунь, а зокрема в Мізунське лісництво, тут ви отримаєте все те, чого так прагне Ваша душа.

Село Старий Мізунь - це один із найзатишніших куточків Долинщини, місце, де можна забути про міську метушню і побутові проблеми, відпочити цікаво і весело, провести час з користю для здоров’я.

Старий Мізунь - одне з найдавніших сіл Долинського району, воно було засноване ще на початку XVІ століття - в 1515 році. Мальовнича гірська місцевість біля злиття двох річок, Свічі і Мізунки привернула людей нижчележащих сіл, які боролися з монголо-татарською навалою в ці місця - саме тут люди, які шукали свободу від тягот, покладених монголо-татарськими завойовниками, відчули, що зможуть почати нове життя. Так і вийшло: тут вони змогли зайнятися землеробством і скотарством, організувати своє життя в гармонії та спокої, який дарує чудова природа, чаруюча своєю неповторною красою.

Вид на селище Вигода, село Старий Мізунь, урочище "Осій", гора Монастир, хребет Хом та Лису

Старий Мізунь розташований в красивій місцевості - долина річки Мізунки, а навпроти села - гора Монастир, яка за давніми переказами була місцем розташування самого монастиря і давнього селища біля нього. Про існування монастиря свідчать історичні джерела та архівні матеріали. За переказами старо­жилів села, ще на початку минулого століття там були залишки дубових сходів, що вели до монастиря. А неподалік, при обробітку землі, було знайдено мідний хрест, а саме місце, де стояла прадавня церква, за свідченнями мешканців села, ніколи не заростає травою.

Про те, що в давнину на горі Монастир була побудована церква і там знаходився чоловічий монастир, існує багато переказів і легенд, а також побутують різноманітні версії. В одній з них, наприклад, розповідається, що монастир був збудований в 981 році, ще до прийняття християнства. Але в 1241 році, після нападу монголо-татар, був зруйнований і відновлений потім князем Данилом Галицьким. Вдруге він був зруйнований в 1650 році – під час національно-визвольної війни українського народу проти польських поневолювачів. І знов був віднов­лений через століття. Існує переказ, що в урочищі Монастирський, сто­яв у давнину млин, який належав цьому ж монастирю. На горі Монастир був також і спільний цвинтар, там ховали монахів і жителів села Старого Мізуня.

Монахи з Гошівського монастиря запевняють, що монастир знаходився саме на тому місці, де зараз встановлено хрест. Тому монастир було видно дуже далеко - так, як тепер видніється на всю округу Гошівський монастир.

 Неподалік височіють Лиса і Люта, дві гори неначе дві сестри, оточені віковими лісами, які вкривають схили спрямованих високо в небо вершин, і які є частиною одного з найкрасивіших карпатських гірських комплексів – гряди Хом. Здається, що природа дбайливо вкриває село, яке виросло в затишній улоговині долини річки Мізунка і спрямованою в небо на 1075 м. гори Лютої на заході і з південної сторони гора Лиса  1158 м, захищаючи його від цікавих очей. Гора Люта, об неї розбиваються хмари, проливаючи сльози з такої образи. Це для них вона «люта», а жителям села Старий Мізунь з неї сама користь: непогода не дійде до села, перечепившись об гору.  Напевно розміщення гори зробило її «темну» історію. Місцеві люди бояться там вирубувати ліс, збирати гриби і ягоди. На вершині гори міститься найбільше чистилище «жертовник» язичників того часу (до X ст.), схили  гори покриті глибокими печерами, які зараз заросли правіковими лісами. Ранні промені сонця попадають на цю вершину першими. Гору Люту також називають горою відьом. Старожили розказують страшні історії про це місце, як на свято Івана Купала туди «зліталися табуни відьом» звідусіль.

Однак село Старий Мізунь як населений пункт, своїм корінням сягає в сиву давнину, в незапам’ятні часи. Його історія, як і історія інших населених пунктів окутана легендами і давніми переказами. За деякими давніми переказами село було засноване у період Київської Русі як залога від нападу кочівників і звалося Старе Село. Пізніше сюди був присланий посадник князя Володимира Великого на прізвище Мізинь і село стало називатися Старе село Мізиня. В історичних документах село під своєю теперішньою назвою згадується вперше у 1578 р. В честь цього Мізиня з часом і стали іменувати село. Його минувшина налічує понад п'ять століть, історія села зберегла свідчення далекого від сьогоднішніх днів етапу свого життя. Одне з таких свідчень – кам’яна Церква Воздвиження Чесного Хреста збудована в 1886 році, в якій завдяки старанням жителів села вдалося зберегти старовинний іконостас ХІX століття. Багаті подібними пам'ятками і околиці села, але не тільки древня архітектура приваблює гостей цього чудового місця.

Давня резиденція Мізунського лісництва знаходилась на території села Старий Мізунь. Історія його заснування відноситься до ХІХ століття. Про це дізнаємося з книги Лісове та Мисливське господарство Галичини (автори В.М. Клапчук, О.Р. Проців) с. 123 Структура лісових адміністрацій Галичини (1873 р.). Пізніше було збудоване нове лісництво на території села Новий Мізунь, яке впритул прилягає до села Старий Мізунь. Чим цікаве Мізунське лісництво? Це насамперед, унікальне болото «Ширковець». Воно являється гідрологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Розташоване на території Мізунського лісництва на висоті 550 метрів над рівнем моря в лісовому масиві на трасі вздовж річки Мізунка. Тип лісу – карпатська сосна мшара – зустрічається дуже рідко. Це унікальне болото з рідкісною рослинністю являється легенями Карпат. На території урочища ростуть пальчатокорінники (трав’яний, м’ясочервоний, плямистий), билинець комарниковий, журавлина дрібноплодна, осока малоквіткова – всі ці види занесені до Червоної книги України.

  На території Мізунського лісництва розташовані унікальні джерела мінеральної води (такі джерела зустрічаються в природі вкрай рідко), на які з села ведуть туристичні стежки по маршрутам, які представляють погляду красу і фантазію матінки-природи в усьому її різноманітті.

На базі цих мінеральних джерел  знаходиться зведений Вигодським лісокомбінатом  в 1985 році санаторій-профілакторій “Джерело Прикарпаття”, який тривалий час успішно функціонував та давав значний прибуток. Та близько 10 років тому санаторій закрили, оголосивши його банкрутом. Треба зауважити, санаторій “Джерело Прикарпаття” розташований в одному з наймальовничиших куточків Мізунського лісництва. Ці унікальні джерела мінеральних вод - ефективний засіб лікування шлунково-кишкових захворювань. В арсеналі лікування були вживання мінеральної води “Горянка”, яка є аналогом трускавецької "Нафтусі". Колись санаторій круглорічно був заповнений і щоденно міг прийняти понад 100 осіб. Та зараз він щодня все більше перетворюється в руїну. 

До складу Мізунського лісництва входить також частина урочища «Осій», яке знаходиться на схилах однойменної гори (764 м над рівнем моря) на лівобережжі ріки Свіча. Назва «Осій» походить від слова «оса». В сиву давнину на південному схилі гори Осій гніздилося багато диких бджіл і ос, звідси і походить його назва. Урочище характеризується мішаним листяним пралісом віком більше 100 років з участю бука та клена. На південних схилах лісового масиву домінують буки. Вперемішку з буком ростуть явір, граб, береза. На східних схилах ростуть хвойно-листяні мішані ліси, а саме смерека, ялиця біла. Тут також знаходиться осередок реліктової сосни звичайної.

На території урочища зустрічаються рідкісні реліктові рослини, які занесені в Червону книгу і можуть зникнути взагалі, такі як лунарія оживаюча, листовик сколопендровий, ведмежа цибуля, підсніжник звичайний  та ін. Індивідуальної охорони в резерваті потребує цінна лікарська рослина скополія карніолійська – третинний релікт з родини пасльонових. Вона дуже схожа на беладону звичайну і зовнішнім виглядом, і лікувальними властивостями, і надзвичайною отруйністю.

На території лісництва розташований лісовий розсадник продуктивною площею 2,0 га, в якому проводиться посів і вирощування саджанців (ялиці білої, ялини європейської, модрини європейської, клен-явір, сосни звичайної, липа широколистяна, дуб, ялина блакитна та інші декоративні саджанці). Підрослі саджанці висаджуються під час лісокультурної компанії. Крім цього, декоративні саджанці потихеньку розселяються по нашому району і за його межі.

  Окрім цих робіт з вирощування рідкісних для нашої місцевості видів рослин, Мізунське лісництво бере участь в озелененні села, селища і міста Долини, проводить благоустрій джерел, прибирання від сміття пляжної зони річки Мізунка. Майстри лісу встановлюють природоохоронні аншлаги, організовується робота зеленого патруля, ведеться робота зі створення Червоної книги Мізунського лісництва.

Загальна площа лісництва становить 3733 гектарів. Багаторічний керівник Мізунського лісництва – Данчук Володимир Васильович.  Зрозуміло, що таке велике господарство вимагає дбайливого до себе ставлення з боку працюючих тут людей. І правда, це відразу відчувається: тут люблять свою справу, люблять ліс, для багатьох служба в лісі - покликання. Перед конторою лісництва - дендрарій, в якому зібрані породи, характерні як для нашої смуги, так і ті, що виростають в інших регіонах. Є плодові - яблуні, груші... До слова, В.В. Данчук після закінчення Українського державного лісотехнічного університету в 1998 році по спеціальності «інженер лісового господарства» прийшовши в лісгосп, працював спочатку майстром лісу в Правицькому лісництві, згодом був переведений помічником лісничого в Ільм’янському лісництві, а з 2001 року обіймає посаду лісничого Мізунського лісництва.

- Людина, - каже Володимир Васильович, скажімо, посадила яблуню, обов'язково дочекається плодів з неї, а ось як бути з тієї ж смерекою, ялицею? Промислової заготівлі підлягають лише хвойні дерева у віці від 81 року і вище. Мало кому вдається, образно кажучи, зібрати "урожай" з своїх же посадок. Тут найдовший період виробництва. Лісівник значною мірою - людина завтрашнього дня і плоди її праці буде видно через десяток років.

Помічником лісничого в цьому ж лісництві працює уродженець села Кропивник, що знаходиться неподалік села Старий Мізунь – Торко Микола Ярославович. Після закінчення Болехівського лісотехнічного коледжу по спеціальності «лісове господарство» свою виробничу біографію Микола Ярославович розпочав у Вишківському лісництві майстром лісу, прийшовши на роботу 1 березня 2010 року. Згодом без відриву від виробництва розпочав навчання у Українському державному лісотехнічному університеті, який успішно закінчив в 2014 році. Пропрацювавши трохи більше року на  посаді майстра лісу, згодом був переведений інженером ланки по відводу і таксації лісосік, а в серпні 2015 року був призначений помічником лісничого Мізунського лісничого. Виконавський і працьовитий фахівець сумлінно виконує всі свої обов'язки, показуючи приклад колегам і підлеглим. Дипломований спеціаліст лісового господарства Микола Ярославович в Мізунському лісництві пропрацювавши трохи більше року, а вже завоював любов і повагу колективу лісництва. Виконавчий, знає свою справу, вихований - так охарактеризували його колеги, з якими він працює  на посаді помічника лісничого.

- У чому обов'язки помічника лісничого? Наскільки важко молодому фахівцеві їх виконувати? - запитала я у Миколи Ярославовича.

- Обов'язки - всім допомагати. Я ж помічник (жартує). Звичайно, одна з головних задач лісництва - зберегти ліс. Це означає уберегти його від пожеж, захворювань і самовільних рубок. Сьогодні професія здається мені ще більш цікавою, ніж раніше, коли я вчився. Так, непроста робота, важка, забирає багато сил і часу. Але вона потрібна людям, особливо тим поколінням, які прийдуть після нас ...

Величний Ліс ... Микола Ярославович відчуває всю його міць і силу, а заряд енергії, який можна отримати, знаходячись цілий день в оточенні величних смерек, буків і ялиць,  ні з чим не зрівняти. «Моя професія - це не тільки напружена робота, це ще й оздоровлення, гарний настрій на кожен день», - переконаний Микола Ярославович.

Хочеться сказати пару слів про цікаве і дуже давнє село Кропивник. Село – одне з найдавніших поселень не тільки нашого району, але й Прикарпаття. Історія його заснування сягає своїм корінням в глибоку давнину – ІІІ тисячоліття до нашої ери. А це доба трипільської культури – доба міді. Про це свідчать довоєнні розкопки, які були проведені на околиці села. Очевидно, першими поселенцями були білі хорвати, або як їх ще називають східні хорвати, які заселяли в той час Карпати. Квітучі полонини, чисті потоки, життєдайні джерела, вигідне географічне  розташування поселення дало можливість першим поселенцям  інтенсивно займатися сільським господарством. Селяни  активно почали відвойовувати у лісі нові земельні ділянки придатних для обробітку землі і нових сінокосів. Назва села походить від назви рослини «кропива», яка тут росте у великій кількості у лісах і полянах. Цю рослину перші поселенці використовували для годівлі худоби і для власного харчування, з неї виготовляли і одяг. У деяких польських історичних джерелах до 1939 року Кропивник не іменується окремим селом, а як присілок села Старий Мізунь. І тільки в радянські часи з новим адміністративним поділом, Кропивник одержав статус села.

На території лісництва, як згадувалося вище були розташовані санаторії, є багато місць для відпочинку городян і туристів. У пожежонебезпечний період треба прикладати багато сил для запобігання лісовим пожежам. А якщо врахувати, що територією лісництва проходить маршрут «Карпатського трамваю», і що серед туристів трапляються також іноземні громадяни, то лісництво є своєрідною візитною карткою нашого  району і області. Тому і порядок в лісових зонах відпочинку  лісівники намагаються підтримувати на належному рівні.

Лісова охорона Мізунського лісництва надійно охороняє ліс від самовільних порубок, пожеж і захаращення, збираючи насіння дерев, доглядаючи за посадками, огороджуючи мурашники і займаючись фарбуванням квартальних стовпів, вони проводять і велику агітаційно-роз'яснювальну роботу серед місцевого населення.

Кажуть, дерево - жива естафета поколінь і кращий пам'ятник добрій людині ... Не помилюся, якщо скажу, що в Мізунському лісництві колектив лісництва самовіддано закоханий у свою справу.

При підготовці статті була використана література: «Природні пам’ятки Долинщини» - укладач Оксана Андреєва – Долина, 2009 р.; Михайлів Любомир, Бенич Зеновія «Історія села Кропивник» - Івано-Франківськ: Місто-НВ.-2009-152 с. А також прес-служба ДП «Вигодський лісгосп» виносить подяку майстру по лісозаготівлях Мізунського лісництва Мацьків Лілії Василівні за оповідки про гору Люту. 

 Вітаємо наших шановних бухгалтерів ДП «Вигодський лісгосп» з професійним святом! Сьогодні жодне підприємство, жодна кампанія не може обійтися без щоденної і копіткої праці бухгалтера!

У центральній бухгалтерії лісгоспу працюють 16 фахівців на чолі з Аллою Михайлівною Вінтонів. Головний бухгалтер не тільки направляє в потрібне русло діяльність своїх підлеглих, але і сама виконує великий обсяг щоденної чорнової роботи. Робота з цифрами - дуже відповідальне заняття, помилка або неточність тут неприпустимі, тому що можуть привести до серйозних наслідків. Алла Михайлівна задоволена своїми підлеглими, люди підібралися грамотні і відповідальні. Те ж саме вона говорить і про бухгалтерів на місцях – на нижньому складі та автотранспортному цеху. У лісгоспі всі структурні підрозділи забезпечені комп'ютерами. А це значно полегшує працю бухгалтерів, зводить до мінімуму помилковість в звітах, які головний бухгалтер щомісяця представляє директору лісгоспу і здає в Івано-Франківське обласне управління лісового і мисливського господарства.

На відміну від інших моїх колег, спеціальної "лісової" освіти у мене немає, я закінчила Українську академію друкарства м. Львів по спеціальності «Бухгалтерський облік та аудит», - розповідає Алла Михайлівна, - але любов до лісу від цього не менше. Головному бухгалтеру легко працювати тоді, коли результативно і ефективно працюють всі підрозділи і служби лісгоспу: є фінанси - і вважайте що, зарплата вчасно видається і всі необхідні платежі оплачуються. А вже порахувати вчасно і правильно ми зуміємо.

У підпорядкуванні у головного бухгалтера – шістнадцять осіб: тринадцять бухгалтерів, економіст бухгалтерського обліку - в центральній бухгалтерії лісгоспу, двоє бухгалтерів – у виробничій ділянці.

Великим досягненням в колективі лісгоспу вважають наявність власних коштів на розвиток виробництва, а це будівництво мостів, доріг, закупівля лісозаготівельної та лісовозної техніки, витрати на різні лісогосподарські заходи тощо, а тому банківські кредити за краще не брати. Багато часу Алла Михайлівна та її підлеглі приділяють самоосвіті, щоб не відстати від сучасних вимог і тенденцій. Колектив бухгалтерії успішно освоїв «1С: Підприємство 7.7», - спеціальну бухгалтерську комп'ютерну програму, що значно впорядковує роботу і дозволяє працювати централізовано.

-  У лісгосп потрапила абсолютно випадково у 2013 році. Але "прикипіла" душею і до колективу, і до творчої роботи. Раніше працювала економістом банку «Аваль», консультантом фінансово-індивідуального бізнесу АКБ «Укрсімбанк», а два роки тому мені довірили посаду головного бухгалтера  в ДП «Вигодський лісгосп».

- Не тільки фінансовий контроль за діяльністю підприємства, вчасно проведені платежі, розрахунки по податках, своєчасне надходження грошових коштів на рахунки лісгоспу важливі в роботі головного бухгалтера. Але й по-жіночому поспівчувати, підтримати своїх колег у складних життєвих ситуаціях, обговорити виробничі відносини, так і робота швидше робиться, і проблеми спільно простіше вирішуються.

 - Всі структурні підрозділи і центральна бухгалтерія, - говорить А.М. Вінтонів, - становлять єдину комп'ютерну мережу, при цьому всі вони забезпечені програмами бухгалтерського обліку і контролю, а це нова сучасна бухгалтерська програма  Бухгалтерія 1С, версія - 8.

- Думаю, в даний час без цієї програми не обходиться жодне навіть найменше підприємство. «1С: Підприємство 8. Бухгалтерія підприємства» йде в ногу з часом, постійно оновлюється і доопрацьовується відповідно до змін в бухгалтерському обліку та податковому кодексі України. Великим плюсом програми є можливість доопрацьовувати її під конкретні потреби користувача, будь то яка-небудь індивідуальна форма або звіт.

- Дійсно, «1С: Підприємство 8. Бухгалтерія підприємства» не найпростіша програма і ось так, з ходу, в неї не в'їдеш. Говорити про цю програму я можу багато і довго. Рекомендую всім своїм колегам-бухгалтерам, які працюють в "1С: Підприємство 8. Бухгалтерія підприємства" не полінуватися і почати вивчати її серйозно і вдумливо - повірте, вона віддячить вам коректними первинними даними і ідеальною, ну або майже ідеальною, звітністю.

Централізована бухгалтерія контролює напрямок і використання прибутку, дебіторську і кредиторську заборгованість, розрахунки з бюджетом по податках і, само собою зрозуміло, проводить ревізію фінансово-господарської діяльності лісництв, контролює збереження всіх матеріально-технічних цінностей, точність і достовірність одержуваної інформації.

Хороші традиції по грамотному веденню бухгалтерського обліку закладалися тут з перших днів організації держлісгоспу, а це далекий 1995 рік. Дирекція держлісгоспу високо цінувала, наприклад, роботу головного бухгалтера лісгоспу Лучку Ларису Яківну, бухгалтера по бюджету Рачибу Ярославу Іванівну, бухгалтера - фінансиста Черній Ярославу Омелянівну, які віддали цій справі не один десяток років, а сьогодні вони на заслуженому відпочинку. Сьогоднішні працівники згадують добрим словом і колишнього головного бухгалтера Корчинського Григорія Мирославовича. Саме при них формувався кістяк нинішнього колективу бухгалтерії лісгоспу, від роботи якого в значній мірі залежить і фінансове благополуччя лісгоспу.

З Днем бухгалтера! Звіти, рахунки, цифри - ваша стихія. Робота ваша складна, а праця - велика. Нехай зарплати легко рахуються, баланси завжди сходяться. Нехай забудеться втома, а повага колег лісгоспу багаторазово збільшиться. Бажаємо успіхів у вашій нелегкій праці, щоб сходився завжди дебет і кредит, щоб точним був завжди облік. А ще хочемо побажати, щоб у ваших особистих життях все теж було точно й добре сходилося і не було ніяких нестач!

                              З повагою дирекція  і колектив ДП «Вигодський лісгосп»   

Повернення з АТО

Днями був демобілізований після 4-ї хвилі мобілізації районний мисливствознавець Вертепний Анатолій Леонідович, який нещодавно повернувся із зони АТО ...  Їхати в зону АТО Анатолій Леонідович вирішив добровільно ще в березні 2015 року. Але за повісткою з воєнкомату в травні того ж року був призваний на воєнну службу. Під час його перебування на Сході за нього переживали в першу чергу родина, співробітники лісового відділу, друзі, знайомі, а коли він повернувся додому, зустріч відбулася теплою і хвилюючою.

Довга дорога додому… З самого ранку рідні і близькі мабуть чекали на повернення Анатолія з зони проведення антитерористичної операції. Це мама, дружина, синочки, близькі і друзі. Найбільша радість, звичайно, у дітей - адже тато нарешті повернувся додому. І ось ці обійми - вони найщиріші і найміцніші. Рідні і близькі так довго чекали бійця додому, що побачивши героя живим і здоровим, немов боялися його відпустити ...

Анатолій Леонідович ніс службу в рядах Національної гвардії на блокпостах Луганщини, зокрема в селі Кримське б/п №37 ( на передовій), місто Попасне б/п №36 (1-ша лінія оборони), селище Тошківка б/п №45 (1-ша лінія оборони), село Євсуг б/п №18 (взводний опорний пункт), село Михайлівка (біля міста Щастя) (взводний опорний пункт). Незважаючи ні на які погодні умови: холод, дощі, спека, сніг Анатолій Леонідович справно виконував свій воєнний обов’язок. Неподалік від блокпостів проходили справжні бої, були чути постріли, свист снарядів, гарматні вибухи… У містах і селах стояла пошкоджена військова техніка, автомобілі, зруйновані житлові будинки... Місцеве населення до наших захисників відносилося добре, при необхідності надавало допомогу. Навідувалися на блокпости і волонтери, які приносили гарячі обіди, цікавилися, чи не потрібна якась допомога. Анатолій Леонідович в зоні АТО провів  довгих 14 місяців.         

  - Сьогодні, каже Анатолій, ситуація дещо заспокоїлася і таких гострих бойових зіткнень вже не спостерігається.

            Працівники відділу лісового господарства перш за все горді за те, що наш співробітник з честю виконав бойове завдання, а це охорона і оборона нашої країни, і за це величезне спасибі Вам, Анатолій Леонідович, від колективу ДП «Вигодський лісгосп» і від жителів нашого краю, завдячуючи Вам і всім іншим учасникам АТО, ми живемо зараз в мирі і спокою.

 Від імені адміністрації ДП «Вигодський лісгосп» дякуємо Вам за вірність присязі і своїй Батьківщині, хочемо підкреслити, що тут в тилу, дирекція ДП «Вигодський лісгосп» робила все, щоб ваша сім’я відчувала себе захищеною, надавали відчутну волонтерську і спонсорську допомогу учасникам АТО.

Працівники відділу лісового господарства перш за все хочуть  побажати вашій родині, щоб ви завжди були поруч з ними і щоб Вам більше ніколи не довелося розлучатися, і щоб вони не переживали, і більше не чекали. Вітаємо Вас з поверненням, що нарешті Ви возз'єдналися з своєю улюбленою сім'єю, з рідними і близькими, і житимете повноцінним мирним життям. Нам тяжко уявити, що ось тут мир і спокій, літо, прекрасні зелено – сині гори, а трохи більше як 1000 кілометрів йде війна. У це складно повірити, але це так.

Ми  раді, що для вас цей бойовий період закінчено і ще раз кажемо: слава Богу, що Ви повернулися живим і здоровим, виконавши свій бойовий обов'язок. Щастя, здоров'я, успіхів Вам і Вашій родині.

Слава Україні!

Бистрівське лісництво - зелена перлина Східних Бескидів 

Походження назви лісництва  від слова  "Бистрий" – швидкий, бистра вода, мабуть мова йде про одноіменний потік "Бистрий", який проходить між  10 і 11 кварталами, а згодом впадає в швидкісну і норовисту річку Мізунку, яка протікає територією лісництва. Мізунка - гірська річка яка є лівою притокою Свічі басейну річки Дністер. Протяжність Мізунки становить приблизно 51 км. Ширина річки варіює переважно в межах від 20 м до 50 м, а її максимальна ширина досягає приблизно 100 метрів, багато порогів і перекатів.

Сама природа Бистрівського лісництва створила тут всі умови для чудового відпочинку. Людині залишилося лише трішки облагородити незаймані ліси, обладнати підходи до дивовижної краси водоспадів на річці Мізунка ( до речі, тут знаходяться поблизу лісництва рекреаційний об'єкт), зберегти пам'ятки історії, а саме урочище «Глубокий» бункер «Роберта» на горі Яворина. Багато в чому це вдається завдяки співробітникам лісової охорони  Бистрівського лісництва.

Вершина гори Яворина - найбільша високогірна полонина в Бистрівському лісництві знаходиться в  кварталах 2,3 виділа 1,1 висота 1075 м над рівнем моря, при мінімальній ширині 100 м має близько 1,5 км в довжину. Пригребенева поверхня полонини вирівняна і час від часу переривається маленькими одиночними конусоподібними вершинами. Полонина - місце незвичайною природної краси. Звідси видно, як злітають в небо і йдуть далеко за хмари вершини Яйка - Ілемського, хребти Аршиця і Хом. Покриті зеленими лісами і розсічені вузькими долинами блакитних річечок і потоків, вони створюють пейзаж неземної, райської краси. Через ці вражаючі природні картини Бистрівського лісництва, його часто називають райським кутком, і таке порівняння анітрохи не перебільшене - в цьому переконуються всі гості цього дивного краю. Найвідоміші гірські масиви Бистрівського лісництва, а це зокрема П’янула (1100 м), Яворина (1131 м), Арджелуша (1125 м) вражають туристів своїми гігантськими розмірами і привабливими ландшафтами. Хто не мріє побродити справжніми карпатськими полонинами, поїсти свіжої юшки, звареної на вогнищі на вершині Арджелуші чи Яворини! Серед інших приголомшливих красот цієї місцевості - гірські перекати і водоспади ріки Мізунка, яка оточена густими прадавніми, ніби казковими лісами, в чистих водах якої живе форель, захоплює дух вид глибоких ущелин і обривів цієї дикої і в той же час, чарівної  ріки.

Неподалік контори, вище лісництва знаходиться один з найкрасивіших водоспадів ріки Мізунки в урочищі «Дубовий Кут». Він розташований в підніжжі гори Лютої. Тут можна не тільки переночувати, поїсти, а й побачити цікаві культурні та туристичні визначні пам'ятки.

З дванадцяти лісництв ДП «Вигодський лісгосп» одне з найуспішніших – Бистрівське лісництво, а це 6227 гектарів  лісу. Цю територію охороняють 6 майстрів лісу плюс лісничий з помічником. Очолює лісництво з серпня 2014 року - лісничий Ігор Ярославович Віктор. Як розповідає Ігор Ярославович:

- Лісове господарство - це особливе виробництво, яке характеризується розкиданістю, важко піддається постійному контролю. Тому люди, що працюють в лісі, повинні володіти такими якостями, як уміння виконувати роботу самостійно і сумлінно. Для цього потрібні певні знання, розраховувати на тривалу і постійну роботу. Часта зміна кадрів ні до чого доброго не приведе. Тому основною моєю роботою була і залишається робота з людьми.

У кабінеті лісничого постійно включений ноутбук, на моніторі якого щохвилини виводяться якісь схеми, таблиці і графіки. Не тільки в лісі, а й в кабінеті Ігор Ярославович має теж багато роботи, потрібно заповнити документацію, пов'язану з рубкою і посадкою дерев, внести записи про виконану роботу, скласти  робочий план на тиждень, вислухати звітність майстрів лісу за виконану роботу.

 І все ж Ігор Ярославович зміг виконати основне своє завдання - налагодити відносини в колективі лісництва. Він добре знає і впевнений у тому, що від того чи буде контакт з працівниками, залежить загальний успіх роботи колективу. Тому що лісничий в лісництві - господар, який за все відповідає. Одному йому ніколи не здолати всю роботу, треба бути прикладом для людей і вести їх за собою. Ігор Ярославович за характером людина емоційна, оперативний у вирішенні будь-яких питань. І ще така якість, яким володіє лісничий, як уміння своєчасно оцінити ситуацію і налаштувати керований колектив на досягнення поставлених цілей.

Інтер’єр лісництва: конференц зал та гостьова кімната

Результати роботи, порядок у веденні виробничих питань дають вважати Бистрівське лісництво одним з найкращих в лісгоспі. Сам лісничий Ігор Ярославович вважає, що тільки від злагодженої роботи всього колективу лісництва і хороші показники в роботі. Заготівля деревини по головному  і проміжному користуванні за 5 місяців 2016 року склала 12,8 тис. кубометрів, лісо відновлювальні роботи проведені на площі 17,1 га., забезпечене  природне поновлення на площі 49,4 га. У лісництві найкраще вироблення на одну бензопилу по лісгоспу - 700 кубометрів. Сьогодні в колективі працює  21 чоловік, в тому числі лісорубів - 7 осіб.

        Помічник лісничого Чернега Валерій Ігорович - надійна опора лісничого, який на посаді працює з вересня 2014  року. В лісовому господарстві працює сім років, правда на посаді помічника тільки більше року, але за плечима багатий досвід роботи майстром лісу в Собольському і Шевченківському лісництвах, а потім інженером в ланці по відведенню і таксації лісосік. Валерій Ігорович знає кожен виділ у кварталі, кожну доріжку на території лісництва, і тому лісничому легко працюється зі своїм заступником.

            Валерій Ігорович зізнається, що, будучи міським жителем, завжди любив природу, з великим захопленням зустрічав світанки, з радістю ходив в ліс за грибами і ягодами, коли гостював у бабусі в селі Середнє Калуського району, територія Войнилівського лісництва.

- Сьогодні я навіть не уявляю, як можна постійно жити в міській квартирі, споглядаючи природу з балкона багатоповерхового будинку, коли навколо - така краса, такий простір, - ділиться сокровенним наш співрозмовник.

В обов'язки Валерія Ігоровича входить основне завдання - збереження лісу: його захист від пожеж, різних захворювань і порубників-браконьєрів. Робота помічника лісничого цікава і важка одночасно, проте Валерій Ігорович із успіхом справляється з нею. Йому вдалося досконало освоїти свою професію. А тому колеги по роботі вважають, що у нього є чималі професійні перспективи. Валерій Ігорович сам прагне набиратися якомога більше досвіду і в кабінеті не засиджується, коли фронт основних робіт розгорнуто в лісі. Він з великим запалом розповідає про перспективи розвитку Бистрівського лісництва, яке за підсумками роботи  визнано найкращим в лісгоспі.

Лісові дороги ДП «Вигодський лісгосп»

В межах одного лісового масиву заготівлю лісу щорічно переміщують на нові лісосіки. Але для цього необхідно будувати нові дороги - продовжувати магістралі, прокладати нові гілки і вуса. Це робить дорожнє будівництво обов'язковим елементом технологічного циклу лісозаготівель поряд з валкою, трелюванням і вивезенням лісу.

Першочерговим завданням, яке ставить перед собою ДП «Вигодський лісгосп», є виконання програми з будівництва лісових доріг. Розвиток лісової інфраструктури дозволяє лісівникам своєчасно і вміло виконувати всі лісогосподарські роботи. Дороги потрібні насамперед для освоєння лісосічного фонду, своєчасного проведення необхідних лісогосподарських заходів, сприяють доступу до лісових масивів для протидії пожежам, є фундаментом для розвитку рекреації краю і грають важливу роль в розвитку місцевих територіальних громад. Саме тому карта лісових доріг, побудованих лісівниками ДП «Вигодський лісгосп» збільшується з кожним роком.

   Одна з таких лісових доріг  капітально відремонтована в Бистрівському лісництві її протяжність становить 6,2 км в урочищах «Дзюркач - Плитастий» та дорога в урочищі «Заревина - Глибокий» протяжністю 2,6 км. Вибір напрямку траси існуючої лісової дороги був визначений для освоєння лісових масивів Бистрівського лісництва, намічених обсягів лісокористування та лісогосподарських робіт. Ці дві дороги лісівники відкрили на початку літа 2015 року. А вже через рік  на лісовій карті Долинщини з’являться ще дві лісові дороги з твердим покриттям у Вишківському та Слобідському лісництвах загальною протяжністю 3,5 км. І на даний момент  продовжується будівництво нової лісової дороги в тому ж Бистрівському лісництві від урочища «Глибокий» до гори Яворина  протяжністю 3,6 км. При її будівництві наші лісівники дотримуються всіх технічних вимог і стандартів. Дорога будується з кюветами,  в який вода стікає з лісової дороги, залишаючи її сухою. Паралельно ведеться будівництво мостів через потоки і ріку. По ходу дороги вже збудований міст в урочищі «П’янка» протяжністю 12 м., на підході - будівництво моста через річку Мізунка, протяжністю 50 м. На сьогоднішній день будівництво моста через річку виконано на 15%, підсипаються підходи до мосту, буде змонтовано і виведено декілька опор, в тому числі руслову опору, зведення якої технологічно складніше. До кінця року міст повинен бути введений в експлуатацію.

Реконструйована дорога та новзбудований міст в урочищі "П’янка" протяжністю 12м у Бистрівському лісництві

Будівництво нового моста через ріку Мізунка, старі австрійські опори - кашиці, які в подальшому будуть використані для будівництва моста.

Нашим працівникам потрібно віддати належне, адже будівництво лісових шляхів починали колись буквально з нуля, спочатку в Людвиківському лісництві, так званий «Паук». Вибравши ділянку в 2008 році на околиці села Мислівки для будівництва майбутньої лісової дороги у виробничих цілях, щоб добратися до труднодоступних лісових масивів Солотвинського лісництва, а це становить на теперішній час 19,5 км. Навіть сам лісничий Людвиківського лісництва Михайло Осипович Павлик в день здачі лісового полотна в експлуатацію, сказав, що не вірив, що виконає завдання вчасно і задавав собі питання, чи під силу йому буде зробити незмірну ділянку робіт. Адже будівництво було складним - шлях проходив по стрімких місцях і великій крутизні, через те дорога йде по серпантину. Однак, дивлячись на виконану роботу, Михайло Осипович з теплотою згадує всіх тих, хто причетний до будівництва лісового полотна і зробив все, щоб дорога була побудована вчасно і якісно.

Велику роль зіграла і чітка організація всіх будівельних робіт головним інженером ДП «Вигодський лісгосп» Ігором Антоновичем Заяць.

Лісові дороги в першу чергу є виробничими, бо проходять до ділянок, які відведені під заготівлю деревини, які заплановані на наступні роки. Крім того, лісівники зможуть доглядати за лісовими культурами, проводити різні профілактично-оздоровчі, охоронні та протипожежні заходи. Директор ДП «Вигодський лісгосп» Олександр Борисович Матусевич зазначив, що всі лісові дороги будували і будують власними зусиллями, власною технікою і матеріалами. Тому, як кажуть моряки, «великому кораблю - велике плавання». Перефразовуючи цей морський вислів скажемо так: нехай ці лісові дороги приносять користь і лісівникам, і туристам, і місцевим жителям.

Резюмуючи все вищевикладене можна лише вітати такі старання лісівників ДП «Вигодський лісгосп». Адже добротними  дорогами лісівники не лише піклуються про лісові багатства нашого краю, а й про жителів навколишніх сіл. А ще хочеться додати, нехай чиновники всіх рівнів влади хоча б іноді звертають увагу на лісівницькі проблеми, направляючи з місцевих бюджетів хоча б копійку на розвиток лісового господарства, адже добротними лісовими дорогами лісівники піднімають імідж не тільки лісової галузі Долинського району, а й в цілому всієї області.

Напередодні 24 травня в ДП «Вигодський лісгосп», після капітального ремонту  напівпідвального приміщення контори лісгоспу відкрилася їдальня. Оснащена найсучаснішим кухонним обладнанням вона зможе приймати шістдесят працівників лісгоспу в день.

  Відкриття нової їдальні для ДП «Вигодський лісгосп» - подія знакова. Це стало приємною несподіванкою, як для працівників підприємства, так і для відвідувачів. В конторі лісгоспу працює 56 працівників, поруч розташовані автотранспортний цех, нижній склад та інші виробничі об'єкти, а також житлові будинки.

Відкриваючи їдальню, підприємство перш за все прагне до поліпшення умов праці для своїх працівників і рішенням інших соціальних проблем. Відноситься цей новий структурний підрозділ, що знаходиться на території підприємства, до об'єктів, яке  обслуговує виробництво.

В їдальні планується щодня урізноманітнювати асортименти страв, де в наявності будуть салати, перші страви, гарніри, напої, випічка, молочні продукти. Правильний підбір постачальників це одна із складових подальшого успіху і репутації нашої їдальні. Щоб продукти харчування були якісними, мабуть краще буде заготовлювати їх через фермерські господарства, а також користуючись послугами оптових фірм з торгівлі продуктами.

Сподіваємося, що їдальня матиме хорошу репутацію як у працівників лісгоспу так і в місцевого населення.

Нова їдальня планується на два зали - 60 посадочних місць. Площа приміщення становить 61 м2 Персонал буде складатися з чотирьох чоловік: завідувач їдальні, кухар, кухонний робітник і бухгалтер.

 Закуплено нове обладнання та меблі: роздавальна лінія, холодильні камери - 3 шт., морозильні камери - 2 шт., обробний стіл - 4 шт., посудомийна раковина - 6 шт., посудомийна машина – 1 шт., тістоміс виробничий - 1 шт., м'ясорубка виробнича - 1 шт., електроплита з духовкою - 1 шт., односекційна духовка - 1 шт., посуд столовий, столи, стільці.

Значимість нової їдальні для лісгоспу важко переоцінити. Працівники лісового господарства  працюють у важких умовах,  і звичайно ж потребують якісного і здорового харчування.

Матусевич Олександр Борисович - директор ДП «Вигодський лісгосп»: «Значимість велика і соціальна, а також і виробнича. Цей об'єкт знаходиться на території  підприємства, а підприємство наше нараховує близько 338 чоловік, більшість з них працюють в лісі, а всі знають, що робота в лісі не є з легких. Природно, хотілося б для наших працівників доброї і здорової їжі».

Нова їдальня буде відкрита п'ять днів на тиждень. 

Рекреаційний пункт «Шандра-2» запрошує

Наближається пора літніх відпусток. Однак, для лісівників цей час завжди є напруженим і тривожним. Адже у період відпусток, свят і вихідних днів, коли багато людей відправляються провести свій відпочинок на природі, збільшується і кількість лісових пожеж. На жаль, нерідко гулянки в лісі закінчуються лихом для зеленого багатства Карпат і великими проблемами для лісівників.

Лісівники ще раз нагадують, що найкращим місцем для відпочинку, звичайно, є рекреаційні майданчики. Там є все для комфортного «weekendу» на лоні природи: ошатні альтанки відкритого та закритого типу, зручні столи і лави. Для дітей збудований ігровий майданчик, гойдалки, карусель та інші забавки, спеціально обладнане місце для багаття, сміттєзбірник і туалет.

Адміністрація ДП «Вигодський лісгосп» запрошує всіх бажаючих і подорожуючих відвідати рекреаційну ділянку «Шандра-2», яка знаходяться на території Шевченківського лісництві на 20 км відрізку автодороги Долина-Хуст за рестораном-кафе «Колиба».

Лісівники ДП «Вигодського лісгоспу» будуть раді гостинно прийняти всіх відвідувачів!

Трудові будні Людвиківського лісництва

            Будівля Людвиківського лісництва розташована на території мальовничого, гірського села Мислівка, яке адміністративно належить до села Шевченково Долинського району, колишня назва -  Велдіж. Село  розташоване вздовж берегів річки Свіча на висоті 650 метрів над рівнем моря. Неподалік від села височіють гори - Горгулат (1442 м), Кругла (1343 м), Мала і Велика Довжка (1266 м). Найближчі сусідні населені пункти – 17 км до Вигоди і 12 км до Вишкова. Це невелике село (близько 300 жителів) було засноване австрійськими колоністами в XIX столітті, і називалося спочатку Бряза, а пізніше Людвиківка. В урочищі «Йозифсталь» австрійські поселенці добували залізну руду. Під час Другої світової війни, побоюючись приходу радянської армії, австрійські колоністи попрямували на свою історичну батьківщину – Австрію і Баварію. Їхні вцілілі будинки перейшли до переселенців із сусідніх сіл і присілків. З часів Австро-Угорщини в горах можна побачити відрізки старої вузькоколійки, дерев'яні будинки столітнього віку, колодязі і деякі предмети побуту.

Вид на урочище "Йозифсталь" Людвиківського лісництва з гори Брязенець, що знаходитсья біля села Мислівка

Село  Мислівка разом з прилеглими лісами входить до території Людвиківського лісництва. Площа Людвиківського лісництва становить 4779 га. Оточене смерековими лісами, де багаточисельні туристи і гості села Мислівки збирають гриби і ягоди. Тут можна зустріти на відкритих просіках і галявинах оленів, козуль, зайців, вовків і лисиць. Також можна побачити і хазяїна гір – карпатського бурого ведмедя, який інколи обходячи своє володіння, ненароком може заглянути і до села.        

Очолює Людвиківське лісництво його багаторічний, незмінний керівник - лісничий Павлик Михайло Осипович. Його дитинство пробігло на рідній львівській землі – Бориславщині. Завжди з повагою згадує своїх батьків, як і тих добрих людей, які зустрічалися йому на життєвому шляху та допомагали формувати його особистість. Михайло Павлик свою трудову біографію розпочав у 1982 році, після закінчення Львівського лісотехнічного інституту по спеціальності «Лісоінженерна справа», майстром Бескидського лісопункту. Беручкий до роботи, він одразу припав до душі досвідченим лісорубам, тому їм з ним легко і весело працювалось.

Після реорганізації лісокомбінату та створення Вигодського лісгоспу, запримітивши у Михайла Осиповича охоту та бажання працювати з лісом, тодішнє керівництво направило його на подальше навчання до Львівського лісотехнічного університету на здобуття фаху «Інженер лісового господарства». У 1998 році Михайло Осипович був призначений лісничим Людвиківського лісництва і з молодим завзяттям поринув у лісівничі будні. Одразу зрозумів свою відповідальність перед людьми, тому старався з честю виконувати  посадові обов’язки. А як було важко, звертався до старих лісівників. Нині згадує, як багато допомогли йому колишній лісничий Людвиківського лісництва, на жаль вже покійний, Василь Ількович Тисяк та помічник лісничого цього ж лісництва тепер вже на заслуженому відпочинку - Микола Григорович Воробець. Від них він набрався життєвої мудрості, любові до лісу і людей.

   Йшли роки, змінювалися люди й події, а Михайло Осипович постійно удосконалював свою професійну майстерність. Робота лісничого не з легких, багато обов’язків і відповідальності, основну увагу треба приділяти лісовідновленню, збору та підготовці лісового насіння, створенню лісових культур та догляду за ними. Вимогливий до себе і до підлеглих не дає, як то кажуть, спуску нікому.

З неабиякою повагою розповідає Михайло Осипович про свій колектив, про те, що усі майстри лісу на чолі з помічником лісничого Тисяком Василем Івновичем добре працюють, про що і говорять трудові показники. Так, з початку року колектив лісництва заготовив 1813 м3 деревини від рубок головного користування, а ще провели вибірково-санітарні рубки з ліквідною кубомасою 565 м3, суцільно – санітарні рубки -  3800 м3, рубки догляду провели на площі 41,7 га (освітлення і прочищення). Працівники лісництва сумлінно виконують поставлені перед ними завдання, опікуються охороною і захистом лісу, вирощують високоякісні культури такі як: ялина європейська, ялиця біла, бук, клен-явір, модрина європейська. Для останніх у лісництві функціонує лісорозсадник площею 0,8 га, а теперішньої весни було посаджено 18 га нового лісу. Опікується лісовим розсадником і займається посадкою нового лісу майстер з лісових культур Штука Марія Василівна.

Михайло Осипович на розсаднику Людвиківського лісництва

Чи не з одна з найвизначніших заслуг колективу Людвиківського лісництва це розгалужена сітка лісових доріг, подібно до павука охоплює велику територію лісництва. Початок будівництва лісових доріг припадає на 2008 рік і триває до сьогоднішнього часу. Це приблизно 20 км лісових доріг, а саме: урочище «Кривий Звір» – 2 км, урочище «Кляуза» - 4,5 км, урочище «Гребеник» - 3 км, урочище «Ростока» - 10 км. Планується в найближчому майбутньому збудувати ще 8 км доріг в напрямку Солотвинського лісництва, щоб з’єднати дві ріки Мізунку і Свічу.

Нещодавно у Людвиківському лісництві була проведена перевірка пересувної канатної дороги MОZ 300, випущена компанією ТАЙФУН в реальних робочих умовах, а саме в урочищі «Сопотей» кв.34 вид.2.2 на лісовідновній рубці. Установка дуже мобільна, її можна швидко привести в робочий стан і використовувати як для трелювання зверху вниз, так і знизу вгору. Крім великої кількості позитивних якостей MOZ 300, її використання ще й не завдає шкоди навколишньому середовищу, не знищує ґрунт і зберігає підріст.

В майбутньому при удосконаленні MOZ 300 будуть враховані всі основні вимоги і побажання наших лісівників. Серед оновлень, які хотілось би бачити на пересувній канатній дорозі MOZ 300 це збільшення щогли мачти від 4 м до 9,5 м, а також провести істотні зміни в каретці для того щоб несучі троси не заплутувались і не запинались в ній.

 Рубильна машина подрібнювач хворостів на технічну тріску Олнова DP 660 T за роботою в урочищі "Нижній Старецький" кв.4 вид.41.

 На задньому плані гора Малий Горгулат на передньому - урочище "Йозифсталь" квартал 19.  Фото справа - лісничий Михайло Осипович Павлик з інженером з охорони і захисту лісу Тарасом Степановичем Мицаком на зрубі урочища "Брязинець". 

  Ось такий колектив Людвиківського лісництва, закоханий у ліс і свою роботу. Чи не тому так часто й співають вони: «Гори, гори – ви мої комори; буки та ялиці – ви мої світлиці!» 

         

У лісництвах ДП "Вигодський лісгосп" нарощують темпи відведення лісосічного фонду

на 2016 - 2017 роки

 Роботи по відведенню в рубку ділянок лісового фонду активно почалися з перших робочих днів 2016 року. Основна мета - швидко і якісно призначити в рубку лісові насадження, реалізувати їх покупцям і отримати дохід.

«З огляду на складні фінансові обставини цього року, вкрай важливо робити цю роботу оперативно, - вважає директор ДП «Вигодський лісгосп» Олександр Матусевич, - вигода для всіх - по-перше, ліс звільняється від ослаблених дерев, по-друге, відбувається це своєчасно, тобто коли деревина зрубаних дерев ще становить інтерес з точки зору лісозаготівельників, по-третє, з'являється можливість заробляти гроші. А вони потрібні для придбання та ремонту лісозаготівельної та пожежної техніки, паливно-мастильних матеріалів».

Тому вже з початку року, не дивлячись на сніговий покрив, у високогірних лісництвах таких як: Вишківське, Бескидське, Слобідське, Свічівське та інші, що утруднює проведення робіт, працівники лісництв та ланка по відведенню і таксації лісосік вийшли на відведення лісосічного фонду.

Лісосіки відводять висококваліфіковані фахівці – лісничі та помічники лісничих відповідних лісництв та ланка по відведенню і таксації лісосік в складі чотирьох чоловік, а саме – керівника ланки Рака Андрія Юрійовича та членів ланки – Мирона Андрія Володимировича, Яремка Сергія Мирославовича і Яремчука Назарія Васильовича.

Ліс - це живий організм, який і хворіє, і старіє так само, як і всі живі біологічні організми на Землі. В даний момент на порядку денному – відвід ділянок головного користування на 2017 рік. До рубок головного користування включають перестійні і стиглі деревостани, з яких до першочергової рубки призначають пошкоджені, всихаючі та інші деревостани, що потребують термінової рубки за своїм станом. Суцільні санітарні рубки призначаються тільки в разі загрози загибелі лісових насаджень, а це всихання, пошкодження короїдом-типографом та інші захворювання та втрати в зв'язку з цим захисних функцій. В даний час суцільні санітарні рубки проводяться в основному в насадженнях, пошкоджених короїдом – типографом, вітровальні та сухостійні ділянки лісу. Це вимушений захід для скорочення чисельності небезпечного шкідника ялинових лісів і прибирання всихаючих насаджень. Своєчасне проведення рубок догляду - одне з найважливіших лісівничих заходів, а якісне проведення робіт з відведення лісосік є запорукою успішного виконання рубок. Ефективне проведення освітлення, прорідження, очистка лісу від захаращення дозволяє сформувати насадження необхідного цільового складу і виведе основні породи лісових насадженнях на перше місце.

В безпосередні обов’язки ланки по таксації і відведення лісосік входить - відведення ділянок лісового фонду для проведення рубок, що включає в себе: бусольну зйомку ділянки та її геодезичну прив'язку до квартальних стовпів. Зйомка меж лісосік проводиться бусоллю, промір ліній – мірною стрічкою. Запас деревини визначається суцільним переліком дерев.

Перед тим як призначити дерева в рубку проводяться відповідні підготовчі роботи. Вони зводяться до складання плану відведення лісосічного фонду по кожному лісництву на певний календарний рік. Для цього керівник ланки Рак Андрій Юрійович сумісно з начальником відділу лісового господарства Оріхівським Степаном Миколайовичем на основі проектних відомостей Львівської Державної лісовпорядної експедиції з різних видів рубок, таксаційних описів і планово-картографічних матеріалів (планів лісонасаджень, планшетів), з дотриманням вимог діючих правил рубок головного користування та рубок догляду виробляють набір ділянок лісу, що намічаються до рубки, а саме набір ділянок головного користування на наступний календарний рік та набір ділянок для санітарно-оздоровчих заходів, що складається поквартально. При цьому враховуються також інтереси лісозаготівельників (доступність і концентрація місць рубок, можливість механізації робіт, відстань вивезення і т. п.). Першочерговому включенню в лісосічний фонд підлягають перестійні і пошкоджені насадження, що потребують рубки за станом, недоруби і не розпочаті рубкою лісосіки минулих років.

Призначені в рубку ділянки лісу відмежовуються візирами. Межами лісосік можуть служити також просіки, чітко помітні природні рубежі. Уздовж візирів на деревах, прилеглих з боку лісосіки, вздовж візирів відтісюється межа експлуатаційної лісосіки. Кутомірна зйомка меж і прив'язка лісосіки до квартальної мережі проводиться за допомогою найпростіших геодезичних інструментів: бусолі, а промір ліній - стрічкою або 30-50-метровою рулеткою. Можливі помилки при вимірі кутів не повинні перевищувати 30 хвилин, а довжини ліній - 1 м на 300 м. Одна із сторін лісосіки або його кутів жорстко прив'язується шляхом прорубування і виміру додаткового візира до квартальної мережі або іншому характерному орієнтиру, який не змінює свого місця (дороги, потоки, звори) позначеному на плані (планшеті).

 

На кутах лісосік (ділянок) встановлюють діляночні стовпи діаметром 12 ... 16 см, висота стовпа над землею 0,70 м . У землю стовпи закопують на глибину 0,4 м. Верх стовпа затісуються на два ската, під одним з яких вирубують гладке «вікно» довжиною 18 .. .20 см, де чорною фарбою, або маркером роблять скорочений напис, що вказує номер кварталу, номер виділу, спосіб (вид) рубки, рік її проведення, номер лісосіки (ділянки) і її експлуатаційну площу. Стовп встановлюють так, щоб «вікно» було звернуто в сторону лісосіки по її діагоналі. Якщо в одній точці сходяться кути декількох суміжних лісосік (ділянок) в межах одного кварталу, то незалежно від року їх рубки встановлюють один стовп з відповідним числом «вікон».

В окремих випадках виникає необхідність поділу лісосіки на більш дрібні частини - ділянки, наприклад, якщо в окремих частинах лісосіки розряди висот однієї або кількох порід, які представлені не менше ніж двома одиницями складу,відрізняються на один розряд і більше; при значній різниці окремих частин лісосіки: за складом - більше 2 одиниць; повнотою - 0,2 і більше; середнім діаметром - 4 см і більше. Також в гірських умовах Карпат окремі частини лісосіки можуть відрізняютися по крутизні схилів понад 10 ° і є необхідність у застосуванні різних способів рубок або технологій лісосічних робіт. В інших випадках можуть бути виділені також ділянки з різною кількістю життєздатного підросту господарсько цінних порід. Ділянки в межах кварталу нумерують окремо за видами користування і роком рубки.

Як бачимо, які складні і відповідальні завдання стоять перед ланкою з таксації і відведення лісосік. Для того, щоб впоратися з такою роботою, потрібні не тільки ґрунтовні знання, але й міцне здоров'я, фізична витривалість і хороша спортивна форма. Похвалитися таким набором якостей може далеко не кожна людина. Але молоді інженери ланки на чолі з її керівником успішно справляються з поставленими перед ними завданнями, на даний час відведено лісосік по рубках головного користування на 2017 рік 14 259 м3 ліквідної деревини на площі 40,0 га, по рубках проміжного користування на поточний рік  92958 м3 на площі 516,1 га.

Ліс в теплиці

Де росте ліс? Здавалося б, відповідь на це питання очевидна. Однак не все так просто, як здається. Перед тим як опинитися на місці посадки, молоді ялинки, ялички, клени-явори, модринки, дугласія і бучки ростуть, як маленькі діточки, під наглядом своїх "вихователів", а саме в літніх піднавісах Шевченківського лісництва. У цьому лісництві догляд за молодими деревцями особливий. Щорічно в ньому вирощується близько 150 000  сіянців і саджанців. Це заділ на майбутнє: молоді нині ялинки, ялиці, модрини, сосни, дугласії і буки з часом стануть лісовими велетнями.

У літніх піднавісах вирощуються основні лісоутворюючі породи: ялина європейська, ялиця біла, клен-явір, бук лісовий і модрина європейська - розповідає майстер лісових культур Федорич Наталія Василівна. Вирощуються вони як у відкритому, так і в закритому ґрунті. Торік, приміром, ми виростили 100 000 штук посадкового матеріалу і передали в лісництва лісгоспу під час лісокультурної компанії.

Стандартний посадматеріал псевдотсуги тисолистої,модрини європейської та ялиці білої в піднавісах.

 Сьогодні висадка лісоматеріалу в закритому ґрунті стає все більш популярною. У ДП «Вигодський  лісгосп» відведено під теплиці 224 квадратних метра, піднавіси 748  квадратних метрів, посівне відділення (короба) 480 квадратних метрів. Загальна площа розсадника становить 14500 квадратних метрів. Зрозуміло, лісоматеріал вирощуються не в маленьких тепличках. Зовсім ще маленькі деревця ростуть в просторих приміщеннях, обладнаних всіма необхідними пристосуваннями.

 Як пояснює Наталія Василівна:

- Ми використовуємо багатосезонну  плівку - вона витримує 4-5 сезонів.  Каркас теплиць і піднавісів зроблений з металу або дерева. Всі теплиці обладнані системами зрошення, туманоутворючими і вентеляційними установками. Надійний і ефективний обігрів теплиць здійснюється дизельним генератором гарячого повітря (теплогенератор) DV-23H. Потужності цього агрегату вистачить для забезпечення всіх господарських потреб як теплиць так і піднавісів. Даний теплогенератор укомплектований дизельним двигуном, пристосованим для складних і іноді суворих погодних умов. Двигун адаптований для використання вітчизняного дизпалива невисокої якості. Генератор здатний забезпечити навантаження максимальною потужністю до 23 кВт напругою 220 В частотою 50 Гц. Особливо важлива така система для вегетативного способу вирощування, бо відповідний мікроклімат дуже важливий у теплиці. Догляд за деревцями особливий: все насіння і ґрунт обов'язково обробляються спеціальними розчинами проти грибкових і інших захворювань.

            - В основному в піднавісах ми вирощуємо ялину, модрину та бук. Так що вирощування в закритому ґрунті ялини, модрини та бука - це своєрідне ноу-хау.

- Ялина у відкритому ґрунті за рік виростає дуже маленькою - всього 3-5 сантиметрів, - пояснює Наталія Василівна. А в закритому може вирости і до 10-15 сантиметрів. До слова, бук ​​у відкритому ґрунті вирощується не завжди, тому що вимагає затінення і поливу.

- До речі, останнім часом культура ялини європейської створюються в розсаднику тільки саджанцями. Сіянцями вона не використовується в посадці, тому що дерево любить багатий ґрунт. До того ж, для нормального укорінення сіянця ялини в лісі, заважають важкі умови проростання, так як часто-густо, заглушається травою і малинником. Коли використовується крупномірний посадковий матеріал, дерево швидше розвивається. Так лісове господарство економить свої кошти: скорочується кількість людей, що займаються посадкою і доглядом.

А торік у Шевченківському розсаднику лісгоспу з'явилося ще одне ноу-хау - тут почали вирощувати модрину європейську, яку закупили у Львівському Національному Лісотехнічному Університеті та в Брюховецькому лісовому насіннєво-селекційному центрі. Це перспективна порода, яку вирощують на плантаціях.

- Коштує вона, звичайно, чимало, і висіваємо ми її тільки в теплиці, - розповідає Наталія Василівна.

 - Це дерево за рік на голову випереджає своїх "конкурентів". У теплиці деревце виростає до 25 сантиметрів, і модрину європейську можна відразу висаджувати в ліс. А якщо ще рік вона проведе в "школі", то може вирости до 70 сантиметрів. Порода досить перспективна, але примхлива.

До речі, в теплиці ростуть не тільки сіянці. Тут вирощується лісоматеріал, отриманий вегетативним способом - живцюванням. В основному це декоративні рослини, яких у Шевченківському лісництві 50 видів.

Але є й справжні ласощі. Недавно на вільних площах в теплиці висадили 200 кущів томату черрі і 500 кущів томату кіото. Томати черрі набули популярності зовсім недавно. Незважаючи на різноманітність видів і сортів улюбленого всіма помідора, це не завадило томатам черрі швидко завоювати симпатії не тільки своїми смаковими якостями, але й за декоративності. Уявіть собі зелену колону висотою 2,5-3 метра, яка усипана зірочками квітів і різнокольоровими плодами - оригінальна прикраса для будь-якого саду і городу. Агротехніка вирощування томатів черрі не відрізняється від звичайних томатів. Технологія вирощування та висаджування розсади, схеми посадки, догляд за рослинами майже однакові зі звичайними великоплідними томатами. Томати кіото – ранньостиглий і холодостійкий сорт. Це високоврожайний, крупномірний, розовий помідор з  відмінними смаковими якостями.

Помідори кіото і черрі, на задньому плані (теплогенератор) DV-23H для обігріву теплиці.

Дивлячись на те, з якою турботою працівники Шевченківського лісництва на чолі з лісничим Тисяком Васильом Васильовичем доглядають за майбутніми лісовими велетнями, можна не хвилюватися за долю лісів Карпат.

Що діється на ринку деревини? 

Минуло вже три місяця, як на Україні діє мораторій на вивезення необробленої деревини. Такий експорт нібито не в державних інтересах. Заклики про  відновлення вітчизняної переробної галузі деревини, поставляти за кордон тільки готову продукцію, замість експорту сировини в нашій державі і в районі лунають постійно. Обґрунтовується це тим, що лісові масиви Карпат використовуються неефективно, з шкодою для навколишнього природного середовища і не в інтересах економічного розвитку нашого району і в державі в цілому. Про це ж саме  говорять і представники бізнесу, зокрема представники Асоціації деревообробних і заготівельних підприємств Західної України.

            Раніше лісове господарство  поставляло ділову деревину Івано-Франківській, Брошнівській, Болехівській меблевим фабрикам, будівельним організаціям, шахтам, різним виробничим організаціям, колективним господарствам, бюджетним установам. Згодом з переходом на ринкові відносини законно вирубаний ліс почали продавати на Захід, тобто на експорт. Цьому сприяли високі ціни, а також великий попит на деревину у країнах Європейського Союзу. При цьому ліс, який вирубується, перестав надходити на деревообробні підприємства, зокрема у Вигоді на ДОК, для його подальшої обробки, а цілком і повністю експортується як необроблена деревина. Такий розвиток ситуації викликаний, незадовільним попитом на круглі лісоматеріали на внутрішньому ринку через зниження обсягів виробництва в ряді галузей, які використовують деревину.

 

Ми не рубаємо безконтрольно ліс, каже начальник виробничого відділу ДП «Вигодський лісгосп» Воробець Богдан Васильович:

- Напрямки  нашої діяльності згідно Статуту підприємства – вирощування, охорона і захист лісу, заготівля деревини. За рік лісгосп заготовляє близько 170 тисяч кубометрів деревини. Так в 2015 році було заготовлено 185,5 тисяч кубометрів, а в 2014 році трохи менше - 168,6 тисяч кубометрів. Львівське лісовпорядне підприємство, яке робить для нас матеріали лісовпорядкування, дає чіткий опис лісів по кожному лісництву, а в нас їх 12. У ньому визначено, скільки, якої площі, лісового запасу лісу ми можемо заготовити.

- Що залишалося в районі, а що реалізовували на експорт?

- З 185,5 тис. кубометрів, заготовлених у 2015 році, на внутрішньому ринку продали 158,3 тис. кубометрів решта 27,2 тис. кубометрів пішли на експорт. Це був ліс, який незатребуваний на нашому внутрішньому ринку.

- Яка внутрішня потреба району в деревині?

- Вона визначається кількістю деревини, яку Асоціація деревообробних і заготівельних підприємств здатна переробити. Це один момент.

Другий момент - є соціальна сфера, тобто населення, яке користується паливними дровами, будується, проводить ремонти і т.п. Є у нас і давні партнери, які звертаються до нас постійно за сировиною. Це Брошнівський ТзОВ «КРОНО-УКРАЇНА», найбільший виробник плити ДСП в Україні. Вони беруть низькосортну деревину. Другий серйозний покупець - ТзОВ «Уніплит», це підприємство купує всі види лісопродукції, як пиловник всіх сортів, так і всі види дров (паливні і технологічні). Другий напрямок - малі та середні підприємства району такі як: ТзОВ «Інтер’єр», ТзОВ «ТС Партнер», МП «Злагода», ТзОВ «Мілвуд», ФОП «Керніцький» та інші, що займаються переробкою круглого лісу - вони виготовляють дошку, заготовки для меблів та ін. Ці споживачі формують внутрішній ринок деревини. На біржу виставляється ділова деревина – ялина, ялиця, і окремо дрова – паливні та технологічні. На сьогоднішній день ми повністю забезпечуємо внутрішніх споживачів пиловником всіх порід і сортів. Інші види продукції, такі як буковий пиловник, на превеликий жаль, сьогодні не затребуваний на нашому ринку деревини. Немає відповідних потужностей в області, які могли б переробляти цей вид сортиментів.

- Яка складається ситуація з ринком після заборони вивезення деревини за кордон?

- На сьогоднішній день в ДП «Вигодський лісгосп»  працює 338 чоловік. Тобто це ті люди, які офіційно отримують оподатковувані зарплати і мають повний соціальний пакет. Можна, звичайно, сказати: не можете продати на внутрішньому ринку - не заготовлюйте і на цьому крапка, але тоді доведеться скоротити частину людей, бюджети різних рівнів не доотримують відповідних коштів. Як кажуть, тут дві сторони медалі. За кожен кубометр стиглої деревини ми платимо гроші державі – попенну плату. За минулий рік лісгосп заплатив  лісового доходу 4 млн. 638 тис. грн, у тому числі до Державного бюджету надійшло 2 млн. 160 тис. грн.,  до місцевого бюджету 2 млн. 478 тис. грн. Крім того, виплачуємо вчасно і без будь-яких затримок аванс і  зарплату нашим працівникам, пенсійні витрати та  інші необхідні платежі.

- Експорт для нас вигідніше, ніж реалізація на внутрішньому ринку?

- Вигідніше, тому що в такому випадку ціна на нашу деревину в декілька разів вища, ніж на внутрішньому ринку. Ще один важливий момент - передбачуваність європейського ринку, стабільність надходження коштів. Незважаючи на те, що внутрішній ринок споживає більше ніж дві третини нашої продукції, платежі, на превеликий жаль, неритмічні, і у цьому є велика проблема. Європейський ринок працює за чітко встановленими правилами. До введення мораторію, нашим найбільшим стратегічним партнером на ялину і ялицю була австрійська компанія «Holzindustrie Schweighofer», яка експортувала деревину діаметром 14 – 24  і переробляла її на своїх лісопереробних заводах в Румунії. За ці кошти лісгосп мав можливість будувати нові лісові дороги, підтримувати в належному стані існуючі автошляхи, придбати необхідну техніку і оновлювати парк лісозаготівельних машин. На сьогоднішній день ми все це втратили. Зі скороченням експорту в 2016 році ми можемо отримати дуже сумні показники.

- Яких показників у чекати у майбутньому?

- Ви знаєте, не хочеться зайвий раз наганяти якийсь жах, але падіння промислового виробництва мабуть буде продовжуватися. У нас немає відповідних ринків збуту, куди ми могли б продавати тонкомірну лісопродукцію, яку заготовляємо і перспективи на майбутнє для нас не  райдужні.

 

Минувшина і сьогодення  Солотвинського лісництва

Солотвинське лісництво походить від прадавнього поселення Солотвино, назва якого говорить сама за себе. Історія Солотвино тісно пов’язана з видобуванням солі в урочищі «Солотвино». Сіль тут видобувалася з незапам’ятних часів і належить до періоду ранньої Трипільської культури. Видобування проводилося шляхом черпання соляної ропи з криниць. Ропа – сильно солена вода, яка нагадує своїм зовнішнім видом мармелад, який утворився від сильної концентрації солі. Згодом цю ропу випарювали і таким чином добували чисту сіль. Велика кількість людей була задіяна  в цьому промислі і тому довкола соляних криниць почали виникати поселення. Згодом був збудований жертовник богині Ватрі, яка пов’язана з вогнищем, так звана «жива ватра», біля якого солярі молилися зранку в обід і ввечері. Пізніше ця традиція розпалювання «живої ватри» збереглася у карпатських вівчарів. Щодо «живої ватри», то існувало таке повір’я, після побудови у полонині кошари, старший вівчар розпалював «живу ватру» у найархаїчніший спосіб – тертям двох шматків сухої деревини у день вигону овець на полонину. «Жива ватра» горіла весь час, доки вівці випасаються на полонині – з весни до осені. В жодному разі не можна, щоб «жива ватра» згасла під час випасу овець.

 З прийняттям християнства біля жертовника богині Ватра будується перший християнський храм – церква. Історичні часи почали змінюватися, сіль перестала цінитися і криниці занепадали. Видобування солі в Солотвині припинилося зразу ж після визвольної війни 1648-1654 рр. Були знищені поляками солярні і спалена церква в Солотвині, а також знищений жертовник богині Ватрі. Після довгих поневірянь населення почало відроджуватися і вже після 1654 року на місці спаленої поляками церкви відбудовується дерев’яна капличка під назвою «Каплиця Пресвятої Покрови», а згодом і храм (церква), яка носила назву «Христа Спасителя».

 У 1773-1775 роках на місці каплиці будується церква Пресвятої Покрови, котра простояла до 1914 року. З 1914 -1918 роки церква була занедбана і на її місці знову відбудовується капличка «Пресвятої Покрови», яка простояла майже до 2005 року.

Капличка Пресвятої Покрови до 2005 року і після  реконструкції.

   У 2005 році зусиллями працівників Солотвинського лісництва та під керівництвом лісничого Солотвинського лісництва Шведіва Михайла Паньковича капличку відреставрували, а деякі фрагменти відбудували повністю для того щоб зберегти її для наших нащадків. Відбулося її освячення. Це стало духовним святом не тільки для працівників Солотвинського лісництва, а для всіх хто був причетний до її відбудови. «Хай ця капличка «Пресвятої Покрови» стане початком для всіх важливих справ в майбутньому і не забуваймо про неї, адже земне життя – це всього лише мить у порівнянні з вічністю, а ми інколи живемо в суєтності і розвагах, забуваючи про заповіді Господні, які образно можна назвати «Правилами руху по життю» - так сказав у своєму виступі з нагоди відкриття каплички лісничий Михайло Панькович Шведів до працівників лісництва.  Скільки витерпіла вона: і дощі, і сніг, і знущання недобрих людей, і знову відродилась, як Фенікс з попелу. Не вмерла, відродилась у стражданні і зійшла мов сонце на радість людям.

Лісничий Солотвинського лісництва Шведів М.П. і краєзнавець з Старого Мізуня Михайло Крупчин з парафіянами греко-католицької громади біля реконструйованої і новоосвяченої каплички.

  Солотвинське лісництво цікаве не тільки своїм прадавнім минулим, але й пралісами, які збереглися на його території – квартали 28,35,36. Багате фауною і флорою, яка збереглася в зв’язку з важкодоступністю в ліси лісництва, а саме відсутністю автомобільних доріг. Дістатися сюди можливо тільки вузькоколійкою, або лишень плаєм – гірською стежкою, яка в’ється обабіч норовистої гірської річки Мізунка. Найвищі гірські масиви Солотвинського лісництва – гірська гряда Хом, Яловий, Сапотей, Соколів.

Гірський хребет Хом та полонина Щауна Солотвинського лісництва

На життєвих дорогах деколи зустрічаються люди, які запам'ятовуються надовго з першої ж хвилини зустрічі з ними, така людина – це Михайло Панькович Шведів – душа і серце Солотвинського лісництва. Родом він з села Липи. Батько якого теж все життя пропрацював лісорубом і передав любов до лісу мені, згадує Михайло Панькович. Це почуття я проніс через усе своє життя. Любов до природи проникла в глибину моєї душі ще з дитинства. Тому завжди, в будь-яку хвилину тривожишся за доля лісу, відчуваєш особливу відповідальність за його збереження та примноження зеленого багатства. З лісом пов'язане все моє життя, і всі мої думки, продовжує далі Михайло Панькович. А площа нашого лісництва чимала - 4773 гектарів. У штаті нараховується десять чоловік, з них п’ять майстрів лісу. (До слова сказати, Михайло Панькович любов до лісу передав своєму синові Віталію, який з великою відповідальністю продовжує справу батька, працюючи в цьому лісництві на посаді майстра лісу). Незважаючи на незначну чисельність кадрів, роботу ведемо у відповідності з планами лісовпорядкування, організовуємо збереження лісу, проводимо його охорону від пожеж, хвороб і шкідників. Згідно з нашими планами, ми ведемо велику лісокультурну і лісогосподарську роботу. Рубки догляду в 2015 році провели на площі 17,7 гектарів, отримали 250 кубів ліквідної деревини. Робимо це за загальноприйнятими правилами: відводиться ділянка, остовбляється, позначаються написи: рік і вид рубки, номер виділу (літера ділянки), площа, номер кварталу, виписується лісорубний квиток. Такі обов'язкові вимоги ведення лісового господарства для всіх. Проводить рубку спеціальна бригада лісорубів у складі шести осіб. Хоча лісоруби знають добре свої обов'язки, але чого гріха таїти, без контролю справа не обходиться, неохайність побутує і тут. Після рубок в 2015 роках провели посадку ялини європейської, ялиці білої, бука лісового та клена-явора на площі 10,3 гектари. Своїм завданням ставимо, щоб малоцінні ділянки лісу замінити високопродуктивними культурами. Провели ремонт 4 км існуючих доріг протипожежного призначення, а також догляд за лісовими культурами на площі 90 гектарах. Ми широко застосовуємо поквартальний метод рубок догляду і всі види рубок: освітлення, прочищення, (вирубуються другорядні, малопродуктивні насадження, головним чином листяні, хвойні - залишаються), проріджування, прохідні, очищення від захаращеності, санітарно-вибіркові рубки - залежно від необхідності. Велике значення надаємо мурашникам – захисникам і санітарам лісу. На 85 гектарах знаходяться 436 мурашників, приносячи помітну користь лісу. Біля кожного з них аншлаг, він огороджений і позначений. Особливу увагу звертаємо на охорону тваринного світу. Неприємно бачити тих, хто піднімає руку на беззахисних лісових мешканців, братів наших менших. Треба вміти бачити красу матінки Землі, намагаюся, щоб наші лісові мешканці жили в мирі і спокої.  Лісничий у лісу – господар, і тому ліс не самотній. А найголовніше те, що лісничий повинен хворіти душею і всім серцем за ліс, за природу, раз  він вирішив, що раз і назавжди пов'яже з ним все своє життя, таке резюме підвів нашій бесіді Михайло Панькович Шведів. Очі Михайла Паньковича весело сміялися, випромінюючи доброту і щирість…

Лісничий Солотвинського лісництва Шведів Михайло Панькович біля мотодрезини з туристами

  Допомагає в нелегкій справі лісничому в догляді за лісом - помічник лісничого Маланчин Михайло Іванович.  Як розповідає Михайло Іванович, що моє головне завдання в лісництві - вести документацію з обліку лісового фонду і заходах, що проводяться в лісі: а це спостереження за вирубками, посадка дерев. Але не можна сказати, що робота - виключно паперова, так як в будь-якому з таких заходів, я приймаю безпосередню участь. Втім, і для того, щоб заповнити папери, потрібно також виїхати в ліс, тому я там буваю практично кожен день. Насправді, я посередник між лісничим і людьми, що працюють саме в лісі, - майстрами лісу, лісорубами. Відповідаю за все лісництво, а це близько 5000 гектарів території. Робота важка, але назвати її одноманітною і нецікавою не можна. Наприклад, є певні нормативи по догляду за лісом, але я сам можу вибирати методи обробки різних ділянок і різних дерев, а потім спостерігати за результатом: де вийшло краще, а де гірше. Тому в моїй роботі є і великий відсоток творчості. Якість лісу в лісництві Михайло Іванович оцінює дуже високо. Серед порід дерев тут переважають ялина європейська, ялиця біла, бук лісовий. Тривалість життя таких дерев складає приблизно 130-150 років, а тому лісівники в основному працюють із спадщиною своїх попередників. Михайло Іванович каже, що навіть у найскладніші в економічному плані часи (після отримання України незалежності) місцеві лісники зуміли зберегти ліс в належному стані.

Полонина Щауна. Зарослі купальниці європейської (Trollius europaeus) на полонині Щауна

- Чим особливо моє лісництво? - посміхається Михайло Іванович. - Воно дійсно дуже красиве, високі стрімкі гори, вкриті казковими смерековими лісами. Річка Мізунка з притоками, а це маленькі річечки, які стікають із зворів між горами в основне русло – Сапотей, Соболь, Соколів, Яловий, Скоперчак, Солотвинець. Головне - вміти бачити цю красу і розуміти Природу.

Робочий день помічника лісничого - з восьмої години ранку до пізнього вечора, але робота сама диктує умови: іноді доводиться залишатися допізна.

  - Для мене ліс - це щось більше, ніж просто дерева, - каже Михайло Іванович. - Навіть якщо згадати нашу  історію, в усі часи він захищав наш край від ворогів і недругів. Згадаємо криївку-бункер в урочищі «Глибокий», яка знаходиться на межі Солотвинського і Бистрівського лісництв. І тепер він нас годує - в прямому і переносному сенсі. Я дійсно люблю ліс, а тому люблю і свою роботу.

Краєвид з полонини Щауна на гірські масиви Бистрівського ліснитва.

 Прес-служба ДП «Вигодський лісгосп» висловлює подяку за наданий етнографічний матеріал про походження назви урочища «Солотвино» краєзнавцю  з села Старий Мізунь Михайлу Крупчину та майстру лісу Мізунського лісництва Мацьків Лілії Василівни за нотатки та фотоматеріали про Солотвинське лісництво.

 Іван Франко

Весною 1875 ішов я піхотою з Долини в гори в Велдіж. Ішов сам, бесідувати не було з ким, – а для якої-такої розривки мугикав собі під носом арії народних пісень.

…трохи оподалік за ними, за невеличким горбком, побачив я вугляра. Його великий чорний віз, запряжений парою невеличких гірських коней, стояв серед глибокої глинистої вибоїни і не міг дальше рушитися. Хоч як мучилися коненята, хоч як гейкав на них вугляр, хоч як і він сам підважував своїми крепкими плечима віз, – ніщо не помагало.

Я підійшов до нього.

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки богу слава! – відказав він, виліз із-під воза, заталапаний, задиханий, став, випростувався, зняв капелюх із голови і долонею обтер собі краплистий піт із чола.

– Ов, а то що вам таке трафилося? – питаю.

– Та видите, – відказав вугляр, відсапуючи. – Запхала мене лиха година на сей гостинець! Мара би йому в печінки вмурувалася, нехристові поганому!… (Я забув додати, що гостинець той мурував своїм приватним накладом жид, барон Попер).

Я розпочав звичайними питаннями: – А відки ви? А як заробкуете? Чи багато вам несе ваша робота? Яке газдівство у вас, як, що? – От, як то звичайно.

– Я з Суходола, – каже, – але тут, у Ілемськім лісі, ми напалили вугля, та й я вже туди їду…

Як бачимо, згадку про Ільм’янське лісництво знаходимо у великого Каменяра в його оповіданні «Вугляр» написаний письменником в 1875 році. Назва Ільм’янське лісництво походить від  назви дерева – ільм, родини в’язових (в народі говорять ильма). В тамтешніх густих лісах Західних Горган в ті часи росло багато ільма. Очевидно, від нього пішла назва лісу, а згодом і села Ілемня, яке знаходиться неподалік.

Між скелястими, високими горами розмістилося контора Ільм’янського лісництва, такий собі райський куточок, що гармонійно співіснує з багатовіковими стовбурами дерев та швидкоплинною гірською річкою Свіча.

Тут можна побачити такі пасма знаменитих вершини як: Яйко - Ілемське (1685м) - на північному схилі якої розташоване заповідне урочище «Яйко» – високогірні ялинові ліси із сосною гірською, на південь від гори — урочище «Укерна» Свічівського лісництва – високогірне ялинове насадження віком більше 140 років. Яйко - Ілемське одна з найвищих вершин гірського масиву Ільм’янського лісництва. Гора знаходиться на кордоні ДП «Осмолодський лісгосп», та проходить по межі Свічівського та Ільм’янського  лісництв. Гора цікава і за своєю формою - вершина схожа на яйце, звідси і походить її назва.

Особливо красиве підніжжя Яйка - Ілемського - воно вкрите казковими лісами, піднімаючись вгору - ви потрапляєте в карпатські луки. Повітря тут чистіше, ніж можна  собі уявити. Здається на вершині Яйка, що весь світ біля твоїх ніг, а ти знаходишся в цьому раю. У пору золотої осені - тут особливо красиво - уявляєте, які види відкриваються перед вами?! З вершини гори Яйко - Ілемського, відкривається чудова панорама гір — на півночі видно весь хребет Аршиці (з найближчою його вершиною — Ґорґаном Ілемським (1587м)). Далі на схід видно гострий пік Високої та плаский Ігровець, а також далеку Сивулю. У південно-східному напрямку домінує вершина Молодої (1723м), від якої тягнеться до Яйка - Ілемського хребет з вершинами Поганець (1667м), Укерня (1620м), Сиваня Лолинська (1643м). Зліва від Молодої помітна Ґрофа. У південному напрямку видно Негровець, а на захід — безліч нижчих заліснених хребтів у долині річки Свіча, серед яких виділяється Менчил. У перспективі північно-західного відрогу Яйка-Ілемського низько в долині проглядаються будівлі села Мислівки, а над ними височить хребет Хом. Таке враження, що наче весь світ  - суцільні гори.

На території лісництві знаходяться такі відомі полонини як: Мшана, Ільма-Поле, Гича та Німецька Полонинка. Колись ці гірські хребти і полонини були досить розвиненими центрами вівчарства, тепер же це популярні об'єкти туризму. Це справжній «клондайк» для пішохідних мандрів. Тут завжди багато туристів, а все завдяки тому, що подорожі  Яйко-Ілемським та іншими популярними вершинами - технічно нескладні, часто не вимагають спеціальної підготовки, а тому по силам туристам всіх вікових категорій. Їхати сюди варто не тільки влітку. У вересні починається грибна пора, яка триває аж до перших заморозків, а взимку від незвичайних пейзажів немов іншого світу просто неможливо відвести погляд! Цілюще гірське повітря, дзвінка тиша і навколишня краса, зроблять ваше перебування на території Ільм’янського лісництва незабутнім. Крім туристичних зваб, Ільм’янське лісництво ще цікаве своїм форельним господарством та великою пасікою.

 

Форельне господарство Ільм’янського лісництва знаходиться на березі річки Свіча, поруч вікові смереки і ялиці, невеличка церква греко-католицької громади, цього цілком достатньо, щоб відправитися туди на цікаву екскурсію. Місце вибрано не випадково, форель - індикатор чистоти і в брудній воді вона жити не буде. Перше, що потрапляє на очі це ряд «ванн» в яких живе риба від мала до велика. На перший погляд може здатися, що вода брудна. Насправді всі ванни проточні. Технічно все влаштовано таким чином: з потоків урочища «Ільма» є рукотворний відвід, який направляє струмкову воду в спеціальний канал. Далі вода по каналу подається у ванни з одного боку, а з іншого боку - відводиться назад у річку Свіча самопливом. Виходить практично природна циркуляція. Звичайно особливо цікаві дорослі екземпляри.  У форельному господарстві розводять тільки райдужну форель (райдужна, бо при вигині у неї на боці «грає веселка»). Годують рибу спеціальними кормами. У маленьких ванночках живуть мальки, такий собі імпровізований садочок. За цей час харчуючись і кочуючи з одного басейна до іншого риба досягає товарної ваги – 500 - 600 грам. У такий спосіб рибу вирощують від малька до дорослої особини, процес триває приблизно два роки. Опікується форельним господарством - рибовод Грибович Віталій Васильович. Як розповідає Віталій Васильович, що форельне господарство – візитна картка Ільм’янського лісництва, і стало популярним місцем для туристів.

 

Крім форельного господарства на території Ільм’янського лісництва функціонує велика пасіка, в даний час налічує 49 вуликів. Професія бджоляра не менш складна і відповідальна, ніж інші професії, - розповідає бджоляр Зваричович Наталія Володимирівна.  Адже бджоляр повинен на відмінно знати не тільки теорію своєї роботи, але й бути чудовим практиком. Чим займається бджоляр? Він займається вивченням і розведенням бджіл, досліджує їхнє життя в різних його проявах. Щоб розводити бджіл, необхідно навчитися спілкуватися з ними – підкреслює Наталія Володимирівна. Заняття бджільництвом сильно міняє спосіб життя людини. Бджоли не виносять різких неприємних запахів, зокрема парфумерії, алкоголю і тютюну. Ця робота основана на трьох китах: працьовитості, відповідальності й терпінні. Залежно від пори роки, як каже Наталія Володимирівна, у бджоляра абсолютно різні турботи. Взимку вона доглядає бджіл, стежить за станом вуликів ( разом з чоловіком ремонтують інструмент і роблять рамки для нових сотів), навесні починають підготовку бджіл до медозбору, влітку контролюють їх чисельність. Осінь – пора підводити підсумки і рахувати зібраний урожай.  І так з року в рік! Спілкування людини з бджолами дозволяє їй збагачуватися духовно і більше зрозуміти Природу.

 

   Прес-служба ДП "Вигодський лісгосп" висловлює щиру вдячність за надані фотоматеріали і консультативні довідки про Яйко-Ілемське мандрівнику-аматору Мацьківу Олегу Ігоровичу.               

                                                     

     Вишківське лісництво ДП «Вигодський лісгосп» знаходиться у селі Вишків Долинського районі – межа Івано-Франківської та Закаратської областей поруч з Торунським перевалом, відстань від районного центру м. Долина близько 43 км. Лісництво розташоване високо в горах на висоті приблизно 800  м н.р.м у верхів’ї річки Мізунки, яка протікає через село Вишків і бере початок на його околиці. Знаходиться поруч з трасою автодороги Долина-Хуст, яка з півночі долає Вишківський перевал, а з півдня – Торунський. Звідси беруть початок Вишківські Горгани, а за ними лежить славнозвісне озеро Синевір. На захід розкинулись вершини гір Чорна Ріпа та Високий Верх, які тягнуться до селища Славське Львівської області. Лісництво розташоване в мальовничому місці з вікон котрого відкривається неповторні краєвиди Карпатських гір і садиби села, розкидані маленькими хуторцями по вершинам «кичерок».

 

   Перші письменні згадки про село Вишків відносяться до ХVІІ, а саме 1678 р. У межах села виявлено залишки городища ХІІ-ХІІІ століть, розкопаного археологами Львівського державного університету, що є історичною пам’яткою старовини. Займаючи стратегічне положення серед перевалів на межі трьох областей, Вишків став ареною кровопролитних боїв між австрійськими і російським військами у Першій світовій війні (1914-1918 років). Свідченням цього на Торунському перевалі є військовий цвинтар, де поховані жертви цієї війни. Останки воїнів потребують гідного спочинку, тож колектив Вишківського лісництва постійно опікується кладовищем і тримають його в належному порядку. Спочатку Австрійський військовий цвинтар був огороджений невисоким дерев’яним парканом. Хрести також були дерев’яні, на кожному з них стояв номер могили і таблиця з прізвищем, але з плином часу вони зруйнувались і пізніше у 90 -х роках були замінені на бетонні.

Межові знаки на Вишківському перевалі: зі сторони Закарпатської області Святий Архангел Гавриїл - оберіг Івано-Франківщини, а зі сторони Івано-Франківської - бурий карпатський ведмідь оберіг і символ Закарпаття.

 Територія лісництва упорядкована, завдяки старанню колективу лісництва і під безпосереднім керівництвом лісничого Вишківського лісництва Штуки Віталія Анатолійовича та його помічника Мировича Юрія Юрійовича. Найголовніше, що збільшилася площа новозбудованої адміністративної будівлі лісництва в порівняні з старою будівлею, придбано і встановлено меблі. Одним словом, зараз адміністративна будівля Вишківського лісництва всередині і зовні абсолютно змінилася, стала більш просторою і зручною для роботи. На садибі лісництва побудовані нові склади, встановлено лісові декоративні скульптури, аншлаги та панно (скульптор  по дереву Халус Іван Мирославович), додатково посаджені декоративні дерева в мінідендропарку. Все це дозволяє сказати, що лісництво і його територія виглядає по-європейські сучасно, красиво і комфортно.

Лісові аншлаги  Помічник лісничого Вишківського лісництва Мирович Ю.Ю. біля дорожного панно на перевалі

Капітальний ремонт лісової автомобільної дороги у Бистрівському лісництві

 

Транспорт є основою кожної із галузей господарської діяльності. Особливо велику роль він відіграє влісогосподарському виробництві гірських регіонів, де лісові площі розкидані на значних територіях іхарактеризуються складним рельєфом. Лісові транспортні шляхи мають важливе значення не тільки длятехнічного забезпечення процесів лісокористування, відновлення і охорони лісу, а й для загального розвиткурегіону, покращення умов проживання населення, що особливо важливо в теперішній час, коли почала діяти«Рамкова конвенція про охорону та сталий розвиток Карпат». У розвинутих лісопромислових країнах Європивитрати на будівництво і утримання лісових автомобільних доріг складають біля третини собівартості витратна заготівлю деревини.

Застосування в практиці лісокористування сучасних методів природно ощадних заготівель на базіраціонального поєднання різних видів рубок та систем лісосічного транспорту ( в тому числі канатного ілоткового лісоспусків) не можливе без влаштування оптимальної мережі лісових доріг та організації їхналежного утримання. Прийнятий в 2000 році Закон України «Про мораторій на проведення суцільних рубокна гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» ставить завдання по забезпеченнюекономічно збалансованого лісокористування. У вищезгаданому законі особливу увагу звернено натранспортне освоєння лісового фонду, де передбачено довести густоту доріг до 1 км на 100 га. Томуадміністрація ДП «Вигодський лісгосп» приділяє посилену увагу розвитку мережі лісових доріг на територіїлісгоспу.

Робочий проект капітального ремонту лісової автомобільної дороги в урочищах «Дзюркач – Плитастий»протяжністю 6,2 км та дороги в урочищі «Заревина – Глибокий» протяжністю 2,6 км Бистрівського лісництваДП «Вигодське лісове господарство» розроблений на підставі технічного завдання і затверджено директоромДП «Вигодський лісгосп». Виконавець технічної документації і робочого проекту Приватне Підприємство«Магістраль – ІФ» м. Івано-Франківськ. Розробка робочого проекту з капітального ремонту лісовоїавтомобільної дороги здійснювалась відповідно до вимог «Інструкції по проектуванню лісових автомобільнихдоріг в гірських умовах Карпат» (Київ, 1994 р.) по нормах для доріг ІІ типу.

Територія Бистрівського лісництва знаходиться в межах гірської зони, перепади висот становить до 200 м іпереважають схили стрімкістю 15-250. Наявність стрімких схилів, щебенистих і кам’яних ґрунтів потребує,виходячи з протиерозійних позицій, ощадливої лісоексплуатації і лісогосподарської діяльності. Вибір напрямкутраси існуючої лісової автомобільної дороги був визначений для засвоєння лісових масивів Бистрівськоголісництва, намічених обсягів лісокористування та лісогосподарських робіт, а також з урахуванням характерурельєфу місцевості. Траса проходить в основному по пересічній місцевості. Ширина земляного полотна – 4,5 мна роз’їздах – 7,0 м з розширенням на ділянках кривих в плані, залежно від радіуса кута повороту. Длявідведення поверхневих вод від полотна дороги влаштовано поздовжні кювети. Глибина кюветів 0,8 м,ширина по дну 0,4 м. Укріплення кюветів не передбачено. Створено двошарове покриття, а саме: 18 смоснова – ґрунтощебінь з включенням ґрунтового кам’яного матеріалу розміром більше 60 мм, 12 см –покриття із грунтощебеню з включенням кам’яного матеріалу розміром до 60 мм. із місцевого кар’єру. Дляперепуску води через земляне полотно були передбачені круглі металеві труби: D530 мм та D630 ммдовжиною 7,0 м.

   

Дана дорога передбачена для одностороннього руху автомобілів. Вибрані параметри дороги за умовипрокладання її на місцевості забезпечують максимально можливу рівномірність руху транспортних засобів безнадлишкових зупинок і сповільнень, що сприяє зменшенню викидів токсичних газів, шуму, вібрації ізбереженню ландшафту місцевості. В цілому, капітальний ремонт лісової автомобільної дороги дозволитьпідняти культуру лісогосподарського виробництва та забезпечить умови для організації сталого веденнялісового господарства із застосуванням сучасних європейських принципів.

Деревообробка нашого краю. Історія

Промислову заготівлю лісу, на території теперішнього Вигодського лісгоспу барон Поппер розпочав удалекому 1873 році. На лісорозробках в той час всі роботи виконувалися вручну. Основними знаряддямипраці лісорубів були сокири і пили.

Складний рельєф гір вимагав особливих методів транспортування деревини з лісосіки до нижнього складу.Найпростішим способом спуску деревини вниз було звичайне трелювання і спуск деревини природними абоспеціально підготовленими трасами - ризами. Найбільшу кількість деревини сплавляли річками Свіча таМізунка.

Лісова вузькоколійка в Новому Мізуні

Для збільшення вивозу деревини в 1883 році було побудовано залізничну вітку від Долини до лісопилки, новузалізничну станцію і поштовий відділок, відкритий тут, офіційно назвали Вигода. Ця назва поширилась на всюприлеглу територію.Починаючи з 1905 р., зменшились  масштаби сплаву лісу завдяки будівництвувузькоколійних залізниць.

Починаючи з кінця XVIII ст., значна кількість деревини поступала на тартаки, де розпилювалася на дошки табруси.Тартак «Евеліна» у Вигоді був найбільшою фабрикою такого роду у Галичині. На підприємствіпрацювало дві парові машини на 250 к.с., 16 пилорам, 10 циркулярок, п’ять торцювальних пил, тристругальних, свердлильний і токарний верстати, чотири станки для загострення пил. У той час на тартаціпрацювало 24 осіб, щорічний вивіз деревини складав 100-120 тис. м3.Уже в 1913 році лише на тартакупрацювало зверх 500 робітників, вісім пилорам і циркулярки для розкрою дошок було встановлено в селіМізунь, це пояснюється зростанням попиту на продукцію лісової та деревообробної промисловості. Продукція зВигоди відправлялася у Австрію, Німеччину, Францію, Англію, Росію.

На початок 1960 року Вигодський лісокомбінат в числі перших області завершив перехід до комплексноговедення господарства, до його складу входило 9 лісництв (потім їх стало 13), 3 лісопункти, вузькоколійназалізниця, автоколона, нижній склад, лісопильно-деревообробний завод.Наприклад якщо в 1960 році булозрубано і вивезено 513 тис. м3 деревини то в 1965 році 312 тис. м3, а в 1981 році 165,1 тис. м3, а в 1995 році47,3 тис. м3 деревини.Випуск товарної продукції зріс з 13,5 млн. крб.. в 1960 році до 21,2 млн. крб. в 1981році.

Не припиняється будівництво нових цехів, житла. Так за цей період здано в експлуатацію цех деревинноїмуки, цех ламінування, санаторій-профілакторій «Джерело Прикарпаття» в селі Новий Мізунь, конториБескидського та Вишківського лісництв, адмінкорпус лісокомбінату, лікарня в селі Старий Мізунь, багатожитлових будинків, лісовий кордон в Бескидському лісництві, реконструйовано школу.

 В Шевченківському лісництві була закладена постійна лісонасіннева клонова плантація модриниєвропейської та японської. В лісові культури почали вводити інтродуценти. В лісокомбінаті була розроблена«Продовольча програма» в результаті цього побудовані стаціонарні теплиці для вирощування овочів,корівник, займалися бджільництвом, утримувалось 5 пасік.  Великі роботи в той час були проведені поблагоустрою заводів, цехів, закладено сквери, центр селища Вигода.

У Вигодському лісокомбінаті працювало біля п’яти тисяч працівників, ледь не всі сім’ї нашого краю, але уважких 90-х роках, почався занепад та «прихватизація». У 1995 створили Вигодський ДЛГ, на який поклалифункції лісокористувача, а у 2000 заснували ТзоВ"Уніплит", якому відійшли найбільші цехи та виробничіпотужності. Пройшли масові скорочення та зубожіння населення.

Сьогодення

Велика кількість спеціалістів лісової галузі, та відсутність альтернативного заробітку зумовила відкриттякілька десятків офіційних пилорам. Подейкують, що в кожного доброго ґазди у стодолі є своя маленькарозпилка.

На сьогодні у Вигодському краю є близько 35 фірм та підприємців (це приблизно одна тисяча робітників), зобсягом річної закупівлі, від 500 м3, яким лісгосп реалізовує свою продукцію. Найбільшим покупцем є звісноТзОВ "Уніплит", який за 2013-2014 року взяв близько 130 тис м3 деревини. Топ 10 покупців продовжуєКРОНО-УКРАЇНА ТОВ з 17 тис м3, Мілвуд ТзОВ з 10 тис м3, решта від 5 до 8 тис м3 - Партнер ТС,ТзОВ"Інтер"єр" ТзОВ, Лучків Василь Богданович ФОП, Сікан Ігор Васильович ФОП, Керніцький ТарасІванович ФОП, Костюк Ігор Йосифович ФОП, Соломчак Ольга Василівна ФОП.  Ця десятка закуповує близько70% всієї реалізованої сировини, на внутрішньому ринку.

Щороку підприємство заготовляє близько 170 тис м3 продукції, 150 тис м3 з яких реалізується через відкритіаукціони та виписується мешканцям краю. Ділового лісу реалізується 50-60 тис м3, а підприємці наголошуютьна потребі більше 80 тис м3. Залишки, у вигляді тонкоміру та дров експортуються, по значно вищій ціні. 16%у загальній заготівлі складає експорт, решта 84% забирають місцеві покупці.

Усім хочеться заборонити експорт кругляка за кордон і це мабуть правильна думка. Але чи покриють ці 16%не ділового експорту, сировинний голод місцевих підприємців, чи збільшиться у рази кількість робочих місць ісплачених податків? Гадаю що ні, бо потужності розпилу кругляка на пиломатеріал у них значно вищий.Додатково підприємці закуповують кругляк у суміжних областях, Закарпатській, Львівській, але і цього будемало.

Поки за кордон їхатиме діловий кругляк чи свіжо розпиляна дошка, деревообробна галузь ніколи не стане рушієм розвитку нашого краю. Бо для цього не треба закуповувати нове обладнання, наймати висококваліфікованих працівників, вдосконалювати продукцію та шукати нові ринки збуту. Значно легше і швидше,порізати багатство наших Карпат на дошку і за рахунок великих об’ємів отримувати прибутки. Левова частканайбільших підприємців деревообробників цим і заробляла, але часи змінились.

Першим кроком до реінкарнації галузі став законопроект 1362, який практично забороняє експорт сировиникругляка з 2016 року, але чомусь у ньому нічого не сказано експорт такої сировини як дошка. Наступнимкроком має бути державне сприяння у закупівлі деревообробного обладнання та податкових пільгах, в т. ч.на готову продукцію. В даний час проводяться обговорення про альтернативні методи реалізації сировини,такі як онлайн торги http://prozorro.org/, реформування лісокористування, мисливськогогосподарстваhttp://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=144553&cat_id=144311http://www.lesovod.org.ua/node/24781? tm_source=dlvr.it&utm_medium=facebookі т. д. Сподіваємось парламент матиме силу волі прийняті такіпотрібні закони для галузі.

Головний менеджер з адміністративної діяльності Євген Малета

   

77552, смт. Вигода, вул. Д.Галицького, 40
тел./ факс: 61-7-04 e-mail: vygoda-dlg@ukr.net
© Всі права захищено.
Створення та підтримка сайту: ITLUX