Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства
Державне підприємство
«Вигодське лісове господарство»
 


КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ








СОЦІАЛЬНІ МЕРЕЖІ
ІСТОРІЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА

ІСТОРІЯ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА


Підгір’я Карпат. В одному із самих мальовничих куточків у місці злиття гірських річок Свіча і Мізунка розташоване невеличке селище міського типу Вигода. Селище розмістилось на 159 га землі, має залізничний зв’язок з райцентром, а також автомобільний шлях на Закарпаття і через Долину до Львова та Івано-Франківська. В історії міст і сіл України зазначено, що Вигода заснована на землях сусіднього села Пацикова у 1883 році. Однак, із спогадів старожителів, архівних документів довідуємось, що Вигода заснована дещо раніше.

Після поділу Польщі в 1772 році Галичина була приєднана до Австро-Угорської імперії. Уряд імперії в той час в Галичині споруджує дороги і веде прискорене будівництво залізниці зі Стрия до Станіслава. Прокладені шляхи привабили до Галичини багатьох інвесторів, а уряд Австро-Угорщини пільгами заохочував їх вкладати кошти у розвиток промисловості, зокрема лісозаготівель. Великі площі лісу держава продавала за безцінь і тим скористався австрійський капіталіст Поппер, який розпочав свою кар’єру  без маєтку і титулів. Закупив за невелику ціну великий масив лісу, вздовж річки Свіча і нещадно експлуатуючи найманих робітників  з навколишніх сіл, він неймовірно швидко розбагатів і став австрійським бароном, володарем найбільшої  в Австро-Угорщині промислово-торгівельної фірми, мільйонером, що мав 10 тисяч моргів землі в Галичині та Угорщині. Таким чином, заснування Вигоди тісно пов’язане з розвитком на Прикарпатті капіталістичних промислів, власниками яких були іноземці.

  Промислову заготівлю лісу барон Поппер розпочав в 1873 році. На лісорозробках в той час всі роботи виконувалися вручну. Основними знаряддями праці лісорубів були сокири і пили. Сокири використовували для зрубування стовбурів дерев, обрубки сучків та кряжування (поділ очищеної колоди на окремі сортименти). Тоді ж для валки лісу почали використовувати праву пилу довжиною 140 см, особливістю якої було перпендикулярне розташування ручок до її полотна, та попарне, через інтервал, розташування зубців.  Серед сортиментів деревини переважали четвертаки довжиною 4 сажні (8,7 м), третяки - довжиною 3 сажні (6,7 м), куцики — довжиною 4,7 м. Для пересування колод згори вниз, на рівне місце, застосовували ґельґів, що складався з довгого (до 1,5 м) міцного держака і масивної металевої частини, з верхньої сторони якої був виступаючий обух, а з іншої — 50—60-сантиметровий загнутий до середини гак. При підтягуванні же колод вгору по схилу користувались цапінами, конструкція яких подібна до ґельгева, але менших розмірів і з не виступаючим обухом. При підніманні деревини з землі застосовували грифи довжиною до 1,5 м, які нагадують сучасний лом. Ці примітивні знаряддя праці потребували і відповідних прийомів заготівлі деревини. Два лісоруби підрізали стовбур дерева в бік необхідного напряму його падіння (робили надруб), вибивали клин, а відтак зрізали його повністю з протилежної сторони на вищому рівні від надрубу. Для полегшення падіння стовбура, в підріз поступово вбивали дерев’яні клини. Декілька лісорубів обрубували сучки, рубали гілки та окоровували деревину. Зрубану та розкряжовану деревину стягали на купи (штабелі, верхні склади) за допомогою гельгів та цапін, а також кінного трелювання і готували для транспортування вниз, на нижні склади, звідки його можна було вивозити чи сплавляти ріками.

     Розкряжована деревина на нижньому складі                                 Барон фон Попер на виїзді

Складний рельєф гір вимагав особливих методів транспортування деревини з лісосіки до нижнього складу. Найпростішим способом спуску деревини вниз було звичайне трелювання і спуск деревини природними або спеціально підготовленими трасами - ризами. Для водяних риз жолоб виготовлявся з дощок місцевих твердих порід дерев, який у поперечному розрізі мав форму корита з шириною дна 30-35 см. Особливістю водяних риз було те, шо по жолобі пускали воду з річок чи джерел, завдяки чому трелювання деревини відбувалось ефективніше. Найоптимальнішою була траса риз, коли вони пролягали руслами потоків. У сухий сезон року у верхів’ях потоку будувалася невелика гать, а по трасі підводилися бокові жолоби для води. Всі щілини жолоба затикали мохом. Кінцевою точкою ризування була вимощена деревом ділянка. Після завершення ризування споруда розбиралася зверху донизу і спускалась на нижній склад. Від місця ризування до нижнього складу деревину транспортували спеціально пристосованими для цього дорогами. В несприятливих умовах їх повністю вимощували поперечними колодами для полегшення перевезення чи перетягування деревини. Перетягування деревини проводилося кіньми, яких впрягали у підволоки, що складалися з дишла і дерев’яної перекладини, з одного боку якої кріпилася кінська упряж, а з протилежного — металеве кільце з кількома короткими ланцюгами. На кінці кожного з ланцюгів був гачок чи клинок, який забивали в деревину. Коли ж трелювання проводилося одним конем, то металева або дерев’яна перекладина кріпилась безпосередньо до упряжі. Взимку деревину перевозили кіньми на корчугах (дерев’яні сани). Вони представляли собою дві широкі дерев’яні корси, скріплені між собою насадами. До передньої насади кріпилося дишло, а на задній закріплювали товстіші кінці деревини; тонші ж тяглися по снігу. До початку XX ст. основним засобом транспортування деревини на далекі відстані був сплав ріками.

         Потужний розвиток лісової промисловості в Карпатах у XIX ст. був зумовлений будівництвом залізниць, особливо вузькоколійних і з широким використанням лісосплаву по ріках. У другій половині XIX ст. сплав став одним з основних способів доставки деревини до споживачів.

                                               Лісова вузькоколійка в  Новому Мізуні

У 1890-х рр. річкою Свічею (та відведеному від неї каналу, річище якого збереглося до цього часу)  і річкою Мізункою окремими колодами транспортували деревину до тартаків  с. Вигоди та с. Старий Мізунь. Слід зазначити, що поодиничний сплав деревини був невигідним, оскільки майже третина продукції не доходила до адресата через виніс на берег, зупинку на мілководді тощо. Технічно не вдосконалений сплав лісу приводив до великих і частих загат, через що ріки виходили з берегів і завдавали великої шкоди селянським господарствам. Через численні скарги селян на барона фон Поппера, влада заборонила сплав лісу по річці, що змусило будувати вузькоколійну залізницю в майбутньому. В подальшому основну частину деревини й пиломатеріалів сплавляли сформованими на берегах чи у руслі ріки плотами. Розміри плотів не були сталими. Вони залежали від довжини сплавного матеріалу, водоносності ріки та вміння плотогонів. У середині XIX ст. у верхів’ях ріки Свіча плоти складалися з  семи - десяти збитих стовбурів завдовжки 5-8 м.

      Основну масу лісоматеріалів сплавляли у квітні-липні після зимової заготівлі деревини. У 1896-1903 рр. ріками Свічею та Мізункою було сплавлено близько 0,4 тис. м3 лісу. У серпні-жовтні масштаби сплаву набагато зменшувалися.

      Починаючи з 1905 р., зменшились  масштаби сплаву лісу завдяки будівництву вузькоколійних залізниць. Будівництво залізниць і зведення мостів обмежували користування ріками для лісосплаву. Із розширенням основної залізничної мережі в глибинні лісові масиви прокладали вузькоколійки, призначені саме для вивезення будівельного лісу та пиломатеріалів. Сплавлений ліс транспортувався кіньми до залізничної станції міста Долина. Для збільшення вивозу деревини в 1883 році було побудовано залізничну вітку від Долини до лісопилки, нову залізничну станцію і поштовий відділок, відкритий тут, офіційно назвали Вигода. Ця назва поширилась на всю прилеглу територію.

                                   Залізнична станція селище Вигода, збудована в 1883 році.

Окрім переробки деревини на тартаках, її використовували, як у багатьох галузях господарства, так і в приватному секторі (дрова, будівельний ліс тощо).

Окремі галузі господарства, які найбільше потребували деревини, а це  зокрема тартачне виробництво. Одночасно з веденням традиційного лісового господарства вибувалася й переробка деревини. Звичайно, більшість заготовленої деревини вивозилася за межі Галичини, проте, з бігом часу вона все більше перероблялася на місцях. Основними підприємствами з переробки лісової продукції були тартаки, які приводилися в дію водою, а пізніше - за допомогою механічних пристроїв.

Починаючи з кінця XVIII ст., значна кількість деревини поступала на тартаки, де розпилювалася на дошки та бруси. Підприємства з розпилювання деревини, які з польської мови називалися тартаками, мали переважно по одній пилорамі й приводилися в дію водними колами. Як правило тартаки розташовували на берегах сплавних рік серед великих масивів лісу і з високоякісними породами деревини.

                                              Водний тартак у селі Старий Мізунь

У кінці 1870-х рр. під час будівництва у Вигоді потужного парового тартака великого лісосплавного значення набули ріки Свіча і Мізунка, у басейнах яких було споруджено кляузи на Розтоці, Ільниці, Соболі та Мізунці.

Тартак «Евеліна» у Вигоді був найбільшою фабрикою такого роду у Галичині. На підприємстві працювало дві парові машини на 250 к.с., 16 пилорам, 10 циркулярок, п’ять торцювальних пил, три стругальних, свердлильний і токарний верстати, чотири станки для загострення пил. У той час на тартаці працювало 24 осіб, щорічний вивіз деревини складав 100-120 тис. м3. Див. Karpatendampf Band 3 Waldbahn Vyhoda s.5-17.

Окрім цього, у Вигоді була  фабрик з виробництва чистових заготовок для музичних інструментів побудована у 1895 році. В останнє десятиріччя ХІХ ст. сюди проникнув і німецький капітал. В 1897 році Петр Верган спорудив у Вигоді хімічний завод сухої дистиляції деревини, продукти якого вивозили до Німеччини, на підприємстві працювало 120 чоловік. Керівні посади займали переважно німці і поляки.

Початок ХХ ст. відзначився бурхливим розвитком промисловості в Австро-Угорщині, зокрема і у Вигоді відчутно зростало виробництво. Так, в 1913 році лише на тартаку працювало зверх 500 робітників, вісім пилорам і циркулярки для розкрою дощок було встановлено в селі Мізунь, це пояснюється зростанням попиту на продукцію лісової та деревообробної промисловості. Продукція з Вигоди відправлялася у Австрію, Німеччину, Францію, Англію, Росію. В цей час вже не території теперішнього лісгоспу існували лісництва в селах Шевченково, Людвиківці, Вишкові, Старому Мізуні і Солотвино. Перше вивчення лісового фонду відноситься до 1907 – 1912 років.   Після першої світової війни економічне життя у Вигоді трохи пожвавилося. На початку ХХ ст. у Вигодську лісову промисловість проникає англійський капітал – фірма «Карпатське лісове товариство». Вона дістала право експлуатувати державні ліси вздовж річки Мізунка. Товариство побудувало у Вигоді тартак на місці теперішнього деревообробного заводу. Підприємства барона фон Поппера стали власністю англійського акціонерного товариства «Сальвінія».
      Лісова промисловість Вигоди, як і за часів  Польщі так і за часів Австро-Угорщини знаходилась на низькому технічному рівні. Лісозаготівлі мали сезонний характер, вони здійснювалися з травня до серпня місяця. В цей час в лісовому господарстві здійснювалися заходи по відновленню лісів. В 1935 році було проведено перше лісовпорядкування лісів. Лісове господарство й лісокористування Галичини австрійського та польського періодів була значно ефективнішим та ощадливішим, вирубка лісів не становила загрози для порушення екологічної рівноваги, чого не можна сказати про радянський період експлуатації карпатських лісів.

  Нове відчислення в історії розвитку лісового господарства і лісозаготівель та переробки деревини починається з вересня 1939 року – радянський період. В кінці 1939 року було створено Вигодський ліспромгосп тресту «Станіславліспром». До його складу ввійшло два лісопункти, вузькоколійна залізнична дорога, нижній склад, було створено лісгосп до складу якого увійшло п’ять лісництв: Шевченківське, Правицьке, Людвиківське, Мізуньське, Солотвинське. Окремими підприємствами стали  лісозавод та лісохімзавод. Колективи заново створених підприємств включалася в боротьбу за виконання державних планів. І в перші роки своєї роботи справилися з доведеними до них планами.

      Проте, мирна праця була перервана віроломним нападом гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. В період німецької окупації велися по  хижацькому суцільні рубки, ширина лісосік досягала 400-500 м і більше. Тоді утворилися великі площі від рубок, позбавлені відновлення. 5 серпня 1944 року смт. Вигода була визволена від німецької окупації. Тяжкими були перші післявоєнні роки. Зруйноване війною господарство вимагало великих зусиль для його відбудови. В 50-х роках було заново створено Вигодський ліспромгосп «Станіславліспром», за даними Державного обласного Архіву фонд № Р-296  опис № 2 справа № 280,353,416,717 по стану на 01.01.1956 року загальна площа лісового фонду становила 58974 га в т.ч. ліси ІІ групи 58127 або 98,4%, ліси І групи 847 або 1,6 % від загальної площі лісгоспу, до складу якого ввійшли 3 лісопункти і сім лісництв:

№ п/п

Назва лісництва

№№ кварталів

Площа, га

1

Вишківське

1-11

1620

2

Мізунське

24-47

3596

3

Людвиківське

1,2,6,7,10,11,15-17,27,38-40,50,56-63

3758

4

Собольське

1-3,6-9,12,13,15-68

6742

5

Жаклянське

1-32

4167

6

Правицьке

1-75

13188

7

Солотвинське

1-53

7412

 

Разом:

 

39931

Лісовпорядкування всієї території Вигодського ліспромгоспу було проведено  в 1951-1952 роках  Київською експедицією Укрїнського Аерофотовпорядкувального тресту «Ліспроект»  по ІІ розряду при ІУ категорії  трудності і І категорії складності. В результаті цього лісовпорядкування  загальна площа лісосировинної бази  становила по стану на 1 січня  1956 року  39981 га, покрита лісом площа  визначалась 34142 га, що складало 85 % від загальної площ сировинної бази

Створені підприємства успішно справлялися з доведеними до них завданнями, але зруйноване війною народне господарство України вимагало для його відбудови все більше деревини і продукції з неї. Внаслідок чого на території лісгоспу створюються нові ліспромгоспи. З 1950 року почали працювати: ліспромгосп №26 Міністерства радгоспів, ліспромгосп №18 Міністерства сільського господарства, ліспромгосп тресту «Київбуд», ліспромгосп  сільелектро і інші невеликі лісозаготівельні дільниці.

По Вигодському лісгоспу  розмір річного відпуску лісу в порядку головного користування на 1957 – 1960 роки було встановлено в об’ємі 548,0 тис. м3 ліквіду в т.ч. по ІІ групі лісу 545,9 тис. м3  з них по лісокористувачах:

Назва лісозаготовачів

тис. м3 ліквідної деревини

Мінліспром УРСР

437,9

Міністерство міського і сільського будівництва УРСР

50,0

Міністерство радгоспів УРСР

56,0

Укрпромрада

2,0

Разом:

545,9

Дані взяті з Державного обласного Архіву фонд Р-296 опис № 2 справа 1485,1593-1628.

    Працівники ліспромгоспу №26 Міністерства радгоспів УРСР  с. Старий Мізунь

Працівники ліспромгоспу №18 Міністерства міського і сільського будівництва,  с.Старий Мізунь  

  У цей час працівниками лісгоспу проводилася величезна робота по відводу лісосічного фонду і по контролю за дотриманням правил рубок лісу і недостатньо велася робота по відновленню, залишилися великі площі не залісненими. 

      В цей час згідно правил рубок головного користування була прийнята в лісах в основному суцільна лісосічна система рубок. В ці роки значні роботи проводилися і в лісовому господарстві (очолює лісгосп  з 03. 1956 року по 07.1958 рік Максименко, а з 07.1958 р. по 01.1960 р. Мироненко О.). В значних розмірах здійснюються рубки догляду, прочистки, санітарні рубки, відновлення лісу. З ініціатив керівництва Станіславської Ради Народного Господарства наприкінці 1959 року в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях було здійснено перехід на нову форму управління лісовою галуззю.
      Лісове господарство, лісозаготівля, лісопильна та деревообробна промисловість були об’єднані в єдиний комплекс взаємозв’язаних виробництв. Головною одиницею галузі став лісокомбінат, який здійснював весь технологічний комплекс від вирощування і лісозаготівель до глибокої переробки деревини і використання деревних відходів.
      На початок 1960 року Вигодський лісокомбінат в числі перших області завершив перехід до комплексного ведення господарства. Замість роздріблених дрібних підприємств ліспромгоспів, лісгоспу та лісопильно-деревообробного заводу було створено єдине велике підприємство. 

Із 05. 1960 року по 09.1974 року очолював лісокомбінат Грищенко А.В. З цього часу лісокомбінат виконував всі технологічні процеси від створення лісосировинної бази до глибокої переробки деревини, використання побічної продукції з обсягом виробництва майже 32 млн. крб. товарної продукції. Ріст  було досягнуто за рахунок фабрично-заводської галузі. Колектив лісокомбінату з року в рік успішно справлявся з планами технічного переозброєння виробництва.

Після створення Вигодського лісокомбінату, як комплексного підприємства, до його складу входило 9 лісництв (потім їх стало 13), 3 лісопункти, вузькоколійна залізниця, автоколона, нижній склад, лісопильно-деревообробний завод. Загальна площа лісів лісокомбінату складала 61,6 тис. га в т.ч. покрита лісом 52,2 га, запас лісонасаджень 13,6 млн. м3, склад насаджень 8Ялє1Яцб1Бкл. Внаслідок комплексного ведення господарства, великої організуючої роботи адміністрації лісокомбінату, за порівняно короткий час повністю відновлені непокриті лісом площі, упорядковано лісокористування. Рубки головного користування стали вестись в обсязі науково-обгрунтованої розрахункової лісосіки. Наприклад якщо в 1960 році було зрубано і вивезено 513 тис. м3 деревини то в 1965 році 312 тис. м3, а в 1981 році 165,1 тис. м3, а в 1995 році 47,3 тис. м3 деревини.
   З 1974 року по лютий 1978 року підприємство очолював  Горошко С.К. За цей період успішно здійснювалося виконання доведених завдань. Побудовано дитячий садок на 150 місць, торговий комплекс “Вигодянка”, контора Шевченківського лісництва.

З лютого 1978 року по лютий 1989 рік підприємство очолював Калуцький І.Ф. За цей період колектив лісокомбінату неодноразово виходив переможцем у Всесоюзному і Республіканському соціалістичному змаганнях. Об’єм лісозаготівель в 1981 році зменшився із 513 тис. м3 у 60-тих роках до 165 тис. у 1981 р., тобто в 3,1 рази. Однак випуск товарної продукції зріс з 13,5 млн. крб.. в 1960 році до 21,2 млн. крб. в 1981 році.
      Не припиняється будівництво нових цехів, житла. Так за цей період здано в експлуатацію цех деревинної муки, цех ламінування, санаторій-профілакторій «Джерело Прикарпаття» в селі Новий Мізунь, контори Бескидського та Вишківського лісництв, адмінкорпус лісокомбінату, лікарня в селі Старий Мізунь, багато житлових будинків, лісовий кордон в Бескидському лісництві, реконструйовано школу.

В Шевченківському лісництві була закладена постійна лісонасіннева клонова плантація модрини європейської та японської. В лісові культури почали вводити інтродуценти. В лісокомбінаті була розроблена «Продовольча програма» в результаті цього побудовані стаціонарні теплиці для вирощування овочів, корівник, займалися бджільництвом, утримувалось 5 пасік.  Великі роботи в той час були проведені по благоустрою заводів, цехів, закладено сквери, центр селища Вигода.

  З лютого 1989 року по 1995 рік лісокомбінат, а з 1995 року на підставі наказу Міністерства лісового господарства №57 26.03.1995 року новостворений лісгосп очолює Луцький В.Я. Розпорядженням облдержадміністрації № 85 від 07.02.1996 року Вигодському ДЛГ надано в постійне користування 59,9 тис. га лісового фонду для ведення лісового господарства В склад держлісгоспу увійшло 13 лісництв 26 майстерських дільниць 98 лісових обходів. Черговим лісовпорядкуванням 2008 року визначено новий розмір головного користування в кількості 79,4 тис. м3, по якому з 2011 року ведеться рубка  і  буде вестися  на  протязі 10 років. Лісгосп веде повний комплекс лісокультурних, лісогосподарських та лісозаготівельних робіт. За цей період побудовано нові контори Мізунського, Свічівського, Людвиківського, Вишківського і Слобідського лісництв, ведуться роботи по розширенню автотранспортного цеху. Придбано по лізингу і використовувалась для спуску деревини з гір австрійська установка КСК – 16, що давала змогу забезпечити збереження підросту головних лісоутворюючих порід на лісосіках, а також не допускала виникнення ерозійних процесів на ділянках із схилом 25-35 0.
      За період з 1995 по 1998 рік було присвоєно бувшому лісничому Мізунського лісництва Саснику І.П. та колишньому головному лісничому Голубчаку О. І. указом Президента звання «Заслужений працівник сільського господарства». Це і є факт оцінки натхненної роботи всього колективу ДП "Вигодський лісгосп".

З грудня 2010 року по червень 2014 року ДП "Вигодський лісгосп" очолював колишній лісничий Собольського, а потім Слобідського лісництва Тимочко І.Я. За період його керування було приділено велику увагу будівництву лісових гірських доріг, які мають не тільки рекреаційне, але й велике економічне значення, надають можливість доступу до гірських лісових масивів на випадок пожежі та для своєчасної локалізації вогнищ шкідників лісу. Лісгосп під керівництвом Тимочка І.Я. кожного року будував близько 10 км гірських лісових доріг. Це покращило доступ до стиглих і перестійних насаджень, які до цього часу були недоступними, зокрема в Слобдіському, Людвиківському, яке  межує з труднодоступними лісовими масивами Солотвинського лісництва, а також зробило наш район привабливим для  туристів.

З червня 2014 року по теперішній час, очолює ДП "Вигодський лісгосп" - Матусевич О.Б., який починав свй трудовий шлях від майстра лісу Солотвитського лісництва, помічником лісничого Ільм’янського лісництва, а потім став лісничим Собольського лісництва. Першими кроками нового директора було впорядкування і комплексне вдосконалення технологічних процесів нижнього складу, а саме модернізація напівавтоматичних ліній по обробці, окоруванні, розкряжуванні, брикитуванню відходів деревини. Це дало можливість підвищити в рази пропускну спроможність нижнього складу, зменшило потребу в штабелях з необробленої деревини де втрачалась її якість. Ці невідкладні заходи дали змогу вирізати з кругляка більш цінні сортименти, розширити їх асортимент для пропозиції споживачам на аукціонні торги. В кінцевому результаті це суттєво вплинуло на підвищення ефективності і більш якісний рівень реалізації лісопродукції.

Починаючи з 1944 року, директорами лісгоспу та ліспромгоспу були:
Ліспромгосп у період з 1944 по 1959 рр.:
Волохін І.І. з з 1944 р. по липень 1945 р.;
Клопотовський – з липня 1945 р. по червень 1946 р.;
Лешуков А.Г. – з червня 1946 р. по грудень 1948 р.;
Гордійчук – з грудня 1948 р. по вересень 1951 р.;
Смірнов Б. – з вересня 1951 р. по вересень 1955 р.;
Борін К.П. – з вересня 1955 р. по серпень 1960 р..

Лісгосп у період з 1944 по 1959 рр.:
Ляляк М.М. – з листопада 1944 р. по грудень 1945 р.;
Степанюк – з січня 1946 р. по лютий 1947 р.;
Бардиш  О. – з лютого 1947 р. по травень 1956 р.;
Максименко М.П. – з травня 1956 р. по серпень 1957 р.;
Мироненко О.М. – з серпня 1957 р. по грудень 1959 р..

Лісокомбінат у період 1960 по 1995 рр.
Грищенко А.В. – з серпня 1960 р. по липень 1974 р.;
Горошко С.К. – з липня 1974 р. по лютий 1978 р.;
Калуцький І.Ф. – з лютого 1978 р. по грудень 1988 р.;
Луцький В.Я. – з лютого 1989 р. по червень 1995 р.;


     ДП «Вигодський лісгосп»

 Луцький В.Я. – з червня 1995 р. по грудень 2010 р.;

Тимочко І.Я. – з грудня 2010 р. по червень 2014 р.;
Матусевич О.Б. – з 25 червня 2014 р. по даний час;

77552, смт. Вигода, вул. Д.Галицького, 40
тел./ факс: 61-7-04 e-mail: vygoda-dlg@ukr.net
© Всі права захищено.
Створення та підтримка сайту: ITLUX